Диктатура монтаньярів

mia для розділу статті / 23.08.2015, 11:12 / Джерело

В епосі Французької революції є, мабуть, два найяскравіших моменти: перший — взяття Бастилії 14 липня 1789 року, а другий — якобінська диктатура. Чому якобінська? Хто такі якобінці?

Якобінці — це політичний клуб, це в жодному разі не партія, оскільки за тими уявленнями, які склались у Франції наприкінці XVIII століття, партій не могло бути як таких, тобто партії — це погано. Погано тому, що партія розколює єдину волю народу, партія дозволяє людям домовитись і голосувати не так, як наказує їх совість. Тому звинувачення у створенні партії було дійсно обвинуваченням, синонім до слова «партія» у XVIII столітті — це банда. А якобінці — це політичний клуб, для того щоб зустрічатись, спілкуватись, щось обговорювати. Як у дореволюційні роки, так і в роки Революції французи зустрічались в рамках клубів. Їх було безліч, дуже різних: десь був вступний внесок, десь не було вступного внеску, десь збиралась більш пристойна публіка, десь менш. Найпопулярніші клуби були, звичайно, ті, в яких брали участь депутати, оскільки це дозволяло не просто щось обговорити, але й сподіватись, що це обговорення виллється в конкретне рішення.

Таким клубом було «Товариство друзів конституції», яке в 1789 році після переїзду в Париж влаштувалось в монастирі монахів-якобінців, і в народі його стали називати Якобінський клуб. Це було відоме товариство, прості люди там практично не з'являлись — все-таки потрібно було заплатити певну суму за участь, і по всій країні стали виникати філії цього Якобінського клубу. Вони не підпорядковувались центральному товариству безпосередньо, але статус філії Якобінського клубу дозволяв обмінюватись з центром, направляти туди якісь свої виступи, промови, розповіді про те, що відбувається на місцях, повідомляти про свої потреби. В обмін на місцях отримували з Парижа найсвіжіші новини, знову ж промови відомих депутатів. Так Якобінський клуб отримав величезну популярність і став, мабуть, найчисленнішим клубом за роки Французької революції.

Якобінці пережили кілька розколів, вони виступали, як всі французи, спочатку за монархію, потім, після кількох розколів, стали виступати за республіку. І коли в 1792 році монархія впала і оголосили вибори в Національний конвент, який повинен був написати нову конституцію, то в цей Національний конвент потрапило і багато якобінців. Значна їх частина стала сідати на верхніх лавах залу засідань Конвенту, як тоді казали, «на горі». Гора — французькою montagne, і ті депутати, які сиділи на цій «горі» отримали назву монтаньяри.

Одним з лідерів монтаньярів був адвокат з Арраса Максиміліан Робесп'єр. Він був обраний ще депутатом Генеральних штатів, до того, під час своєї політичної та юридичної кар'єри, він позиціонував себе як захисник знедолених, і з 1789 року він починає позиціонувати себе як захисник народу. Він виступав з дуже чітко вивіреними промовами — він не імпровізатор, промови писались, але в цих промовах він, як правило, викривав можновладців і захищав народ. І це, власне, принесло йому величезну популярність насамперед у Парижі, потім вже по всій країні. Популярність ця була настільки велика, що поступово Робесп'єру стало здаватись, що йому дійсно відкрито якесь знання про те, як правильно захищати народ, як правильно говорити від імені народу, і стало здаватись, що його точка зору — це і є точка зору народу. Він скаже в 1792 році таку характерну фразу, коли його почали звинувачувати в тому, що він потурає натовпу: «Я не вождь, не повелитель, не трибун, не захисник народу, я — сам народ». Робесп'єр стає одним з визнаних лідерів монтаньярів. Монтаньяри в Національному конвенті рвуться до влади, спираючись на паризькі низи, на парижан взагалі, і врешті-решт влітку 1793 року їм вдається з опорою на паризький народ учинити державний переворот.

31 травня — 2 червня 1793 року озброєний натовп оточує Конвент, під дулами гармат Конвент виключає зі своїх лав політичних супротивників монтаньярів, і їх поміщають під домашній арешт, потім частина з них буде страчена. Таким чином, монтаньяри, які за чисельністю, звичайно, в Конвенті не домінували — їх було 100-150 осіб з 750, — починають Конвентом керувати, і Конвент голосує так, як кажуть монтаньяри. Дуже умовно, звичайно, тобто якась дискусія була, але з важливих питань у Конвенті намагались монтаньярам, або, якщо більш конкретно, робесп'єристам, Робесп'єру і його прибічникам, не суперечити, тому що було зрозуміло, що за цим можуть слідувати політичні репресії. Потім, коли одного з депутатів запитають: «Як же ви голосували за всі ці заходи? Що ви робили в ці роки?» — він дасть досить характерну відповідь, він скаже: «Я залишався живим». Власне, з виключення політичних супротивників монтаньярів з Конвенту і можна вважати, що починається диктатура монтаньярів, оскільки Конвент втрачає свою легітимність.

Як правильно говорити: диктатура якобінська чи диктатура монтаньярів? Говорять і так і так залежно від того, що той чи інший історик в ці слова вкладає. У Радянському Союзі було прийнято говорити «якобінська диктатура», і цим підкреслювалось, що це як би диктатура народу. Тобто Якобінський клуб, його філії висловлювали свої потреби, висловлювали свої вимоги, монтаньяри йшли за цими вимогами, відгукувались на них, і, таким чином, це була якобінська диктатура. Певною мірою це дійсно так: монтаньяри відгукувались на вимоги народу — це безперечно. Але в реальності, звичайно, саме вони здійснювали диктаторську владу, тому що саме вони за допомогою авторитету керували Конвентом, і Конвент приймав те, що монтаньяри вважали правильним. І коли була реорганізована влада в країні, монтаньяри зайняли в цій новій владі лідируючі позиції. Конвент фактично відмовився від старої структури і хоча й прийняв нову конституцію — вона була затверджена на референдумі, — але в дію цю конституцію не ввів.

Як було вирішено? Прийняти конституцію, розійтись, нові вибори, а далі нове життя. Конвент і, зокрема, монтаньяри сказали: «Ні, конституція чудова, але вона годиться для мирного часу, а поки йде війна — неможливо, в конституції прекрасний текст, треба висікти його на камені, виставити в публічних місцях, але поки буде тимчасовий революційний порядок управління». Що це означало? Це означало, що Конвент зосередив у своїх руках всю владу в країні, тобто справді диктаторську владу. Правив він через свої комітети, які складались з тих самих депутатів. Два таких комітети називались «великими» в історіографії, вже пізніше — Комітет громадського порятунку та Комітет загальної безпеки, хоча були й інші комітети.

Згодом Конвент покінчив фактично і з принципом виборності посадових осіб, яким дуже пишались в перші роки Революції, оскільки на місця направлялись з надзвичайними повноваженнями депутати Конвенту, які замикали там всю владу на себе. Вони говорили: «Ми представники народу, ми говоримо від імені всього народу, значить, ми важливіші, правильніші, нам краще відомо, що робити, ніж конкретній владі в Нанті, в Бордо, в Тулузі і так далі». І таких депутатів, які прямували на місця, називали комісарами. Тобто слово «комісар» з'явилось не після Жовтневого перевороту або після Лютневого, а в кінці XVIII століття. В народі їх ще часто називали проконсулами, згадуючи римський досвід і натякаючи на ті надзвичайні повноваження, які їм були дані.

У Комітеті громадського порятунку прихильників Робесп'єра було декілька, і найвідомішими з них було два — Луї Антуан Сен-Жюст і Жорж Кутон. Сен-Жюст — фігура дуже яскрава: юнак, один з наймолодших депутатів Конвенту, рішучий, красивий, не знаючий сумнівів. Він їздив кілька разів у відрядження по країні, його направляли до армій, щоб забезпечувати перемоги, він отримав дуже хорошу освіту ще до 1789 року, налагодив особисті зв'язки з Робесп'єром, його обрали в Конвент, і в Конвенті він отримав популярність, виголосивши промову під час суду над королем. Він виголосив фразу, яка прогриміла по всій Франції: «Неможливо царювати і не бути винним». Тобто король був винен вже через те, що він, власне, король. Ось він став близьким другом і соратником Робесп'єра.

Іншим союзником і соратником Робесп'єра став адвокат з Оверні Жорж Кутон, людина в літах. Кутон став інвалідом з 1791 року — у нього паралізувало ноги, і він пішов у політику, висунув сам себе в депутати, і його обрали, потім переобрали в Конвент. Кутона вважали єдиним депутатом, з яким намагались не сперечатись, тому що, як тільки з ним намагались сперечатись, він говорив: «Ви сперечаєтесь з людиною, яка однією ногою в могилі», — і політичні супротивники замовкали. Кутон довго не міг вирішити, до якого угрупування примкнути, вирішив зрештою зійтись з Робесп'єром і взяв настільки активну участь у повстанні 31 травня — 2 червня, що під час цього повстання один з депутатів, яких збирались виключити і виключили, кинув йому в обличчя фразу: «Кутон жадає — дайте йому склянку крові».

Ось ці три людини — їх називали в народі тріумвіратом, — не займаючи формально ніякої посади (Робесп'єр не був керівником Комітету громадського порятунку, і він підкреслював: «Я володію 1/12 влади Комітету»), але за рахунок морального авторитету, за рахунок впливу на монтаньярів, на депутатів Конвенту цим Конвентом більш ніж успішно керували.

Навіщо була потрібна диктатура монтаньярів, якобінська диктатура? Дуже часто в історичній літературі кажуть: «Це, звичайно, погано, жахливо, але як інакше?» 20 департаментів з 83 підпорядковується центру, йде громадянська війна, селянські повстання, роялістські повстання, інтервенти рухаються на Париж. Комітет громадського порятунку, якобінська диктатура змогла мобілізувати всі сили, ввести державне регулювання економіки, прийняти декрети з аграрних питань, пообіцявши землю селянам, і вони перемогли. Багато в чому це дійсно так. Перемогли, організували призов до армії, більше мільйона чоловік під рушницю поставили — жодна європейська країна не мала такої армії, звичайно, — і дійсно перемогли. Але коли монтаньярів стали питати: «А що далі?», тобто яка мета цієї диктатури, до чого вона веде, то відповідь на це питання була дуже розпливчастою, бо політичної програми як такої у монтаньярів не було, вони відповідали на конкретні виклики часу. А коли заходила розмова про перспективу, їх промови йшли в космічну площину боротьби добра зі злом.

Коли до літа 1794 року обстановка в країні нормалізувалась, а монтаньяри не запропонували власної чіткої політичної програми, диктатура монтаньярів впала. Зокрема через те, що монтаньяри, або якобінці, найактивнішим чином використовували як інструмент своєї політичної влади терор. І цей терор, звичайно, до середини 1794 року вже став лякати, причому лякати і депутатів Конвенту в тому числі. Була організована змова у Конвенті, в цю змову увійшли навіть члени Комітету громадського порятунку. Один з істориків назве це так: «Уряд сам себе скинув», що, взагалі, правда. І коли 9 термідора II року Республіки, або 27 липня 1794 року, Робесп'єр піднімається на трибуну, йому не дають говорити, проти нього виступають депутати Конвенту, і Робесп'єр і його прихильники були заарештовані і наступного дня страчені.