Хто такі вандали?

mia для розділу статті / 01.05.2015, 16:34 / Джерело
«Розграбування Риму» Карла Брюллова. Картина зображує вторгнення Гейзеріха, короля вандалів, у римську столицю.

Вандалами були германські «варвари», які розграбували Рим та заснували королівство в Північній Африці, яке процвітало близько століття, поки у 534 році нашої ери не поступилось силам вторгнення Візантійської імперії.

Історія не була прихильною до вандалів. Слово «вандал» зрештою стало синонімом руйнації, частково тому, що тексти про них були написані здебільшого римлянами й іншими не-вандалами.

Хоч вандали й розграбували Рим у 455 році нашої ери, вони пощадили більшість жителів міста і не стали спалювати його будівлі. «Незважаючи на негативний відтінок, який тепер має їх назва, вандали під час розграбування Риму поводились набагато краще, ніж багато інших варварів під час вторгнень», — пише Торстен Камберленд Якобсен, колишній куратор Датського королівського арсеналу, у своїй книзі «A History of the Vandals» (Westholme Publishing, 2012).

Рання історія

«Хоча назва «вандали» в пізній історії поширювалась лише на дві племінні групи, асдингів і силінгів, в передісторії вона охоплює значно більшу кількість племен під спільною назвою «ванділії», — пише Якобсен.

Якобсен зазначає, що батьківщиною вандалів була, ймовірно, південна Скандинавія. Він пише, що назва вандалів з'являється в центральній Швеції в окрузі Вендель (давньошведською «Vaendil»), також відзначаючи схожі назви у Данії та вказуючи на можливий зв'язок з норвезькою знатною сім'єю.

Ймовірно, вандали мігрували на південь, поки не дійшли до Римської імперії. Римський письменник Діон Кассій (155—235 роки нашої ери) розповідає про групу вандалів на чолі з двома вождями на ім’я Раус та Рапт, які вторглись у Дакію (поблизу сучасної Румунії) і врешті-решт домовились з римлянами стосовно цих земель.

Інший письменник на ім’я Йордан (VI століття нашої ери) стверджував, що в IV столітті вандали контролювали велике королівство на північ від Дунаю, але були переможені готами і знайшли притулок у римського імператора Костянтина Великого. Сьогодні багато вчених вважають, що це не відповідає дійсності і що Йордан все вигадав, прагнучи створити готам хорошу репутацію.

Зрештою, про ранню історію вандалів відомо мало.

«З їх першої появи на кордоні Дунаю в ІІ столітті до [їх розгрому римлян в південній Іспанії] 422 року, в наших письмових джерелах вандали з'являються тільки мигцем і залишають мало чи жодного сліду в археологічному літописі», — пишуть дослідники Енді Меррілз та Річард Майлз у їх книзі «The Vandals» (Wiley, 2014).

Перетинаючи Рейн

Близько 375 року нашої ери, люди, яких називали гунами, з'явились на північ від Дунаю, спонукаючи численні «варварські» народи — зокрема, виходить, і вандалів — мігрувати до Римської імперії. Це створило великий тиск на Римську імперію, яка була розділена на східну та західну.

«У 401 році [римському полководцю] Стиліхону, який мав вандальське походження, вдалось зупинити розбійну міграцію вандалів через провінцію Реція і, зробивши їх федератами (союзниками), оселити в провінціях Вінделіка і Норік», — пише Якобсен.

Незабаром ця домовленість розвалилась. 31 грудня 406 року група вандалів, як вважають, успішно перетнула річку Рейн і просунулась у Галлію. Після серії битв із франками, вандалам вдалось увійти до Галлії і врешті дійти до Іберії.

Римська бездіяльність і контратака

По-перше, наступ вандалів на римські території не отримав належної уваги, оскільки імператор Західної Римської імперії Гонорій мав набагато більші проблеми. Один з його генералів захопив контроль над Британією і частиною Галлії та іменував себе імператором Костянтином III.

«Узурпація Костянтина (III) та вторгнення військ до Британії сприймались набагато більшою загрозою для стабільності імперії, ніж активність якихось варварів з півночі», — пишуть Меррілз та Майлз.

Користуючись хаосом, який охопив Західну Римську імперію, вандали дістались Іберії. Група, відома як силінги, прибрала до рук провінцію Бетіка, тоді як інша група, відома як асдинги, — частину Галлеції.

Силінги зазнають поразки від рук вестготів у 418 році нашої ери. Одразу після того як асдингів витіснить з Галлеції римська армія.

Вандали, які вижили після цих втрат та об'єднались на півдні Іспанії, битимуться з римлянами у 422 році, і цього разу здобудуть перемогу (частково тому, що союзні Риму вестготи обернулися проти них). Ця перемога врятувала вандалів від загибелі.

Завоювання Північної Африки

За цих складних обставин до влади прийшов новий лідер вандалів на ім’я Гейзеріх. За його правління вандали захоплюють Північну Африку і створюють власне королівство.

Зробити це йому допомогла слабкість Риму. У 429 році Західною Римською імперією правила дитина на ім'я Валентиніан III, який залежав від своєї матері, Галли Плаціди, як від регента. Вона була прихильна до римського полководця Аеція, який навіяв їй підозру до свого суперника, керманича Північної Африки Боніфація. Це призвело до того, що Боніфацій був змушений виступити проти Західної Римської імперії.

За деякими джерелами, Боніфацій запросив вандалів до Північної Африки, щоб ті бились від його імені проти римлян. Чи це правда невідомо, але навряд чи вандалам потрібне було запрошення. В ті часи Північна Африка була багатим регіоном, який постачав Рим зерном.

Вандали швидко просунулись в Північну Африку, обернувшись проти Боніфація (якщо вони колись були на його боці), і оточили місто Гіппон у 430 році. Серед жителів міста був християнський єпископ Августин, філософ, богослов та згодом святий, який помер по три місяці облоги. Вандали взяли місто через 14 місяців і зробили його своєю першою столицею.

Прибуття римських підкріплень вандалів не зупинило. У 435 році римляни уклали мирний договір, в якому велику частину Північної Африки було передано вандалам. У 439 вандали порушили договір, захопили Карфаген і перемістили свою столицю сюди, та розширились до Сицилії.

Коли вандали захопили Північну Африку, вони переслідували членів католицького духовенства. Вандали сповідували напрямок християнства, відомий як «аріанство», який римляни вважали єретичним.

«Аріанство було вченням священика Арія (250—336 роки нашої ери), який жив в Александрії, Єгипет, на початку IV століття. Його головне переконання полягало в тому, що Син, Ісус, був створений його батьком, Богом. Бог не був народжений і існував завжди, а відтак він вищий за Сина. Святий Дух був створений Ісусом за сприяння Отця, і тому підпорядковувався їм обом», — пише Якобсен. Католицькі переконання (триєдність) дещо відрізняються, оскільки за ними Бог присутній і в Отці, і в Сині, і в Святому Дусі, що робить їх єдиним і рівним.

Ця різниця може здатись незначною за сучасними мірками, але її було достатньо, щоб налаштувати вандалів проти римлян, що призвело до переслідування вандалами римського духовенства, та для засудження римлянами вандалів як єретиків.

Розграбування Риму

На своєму піку Королівство вандалів охоплювало території сучасних Тунісу та Алжиру, а також острови Сицилія, Сардинія, Корсика, Майорка, Мальта та Ібіца. Оскільки вандали встановили контроль над поставками зерна до Риму, Західна Римська імперія була, по суті, приречена.

У 455 році нашої ери король вандалів Гейзеріх став настільки впливовим, що його син, Гунеріх, мав одружитись на римській принцесі на ім’я Євдокія. Але того ж року був убитий вже дорослий Валентиніан III, і Євдокія була обіцяна іншому чоловікові. Розлючений Гейзеріх направив свої сили на Рим.

Римляни були безсилі зупинити його. За одним із переказів, вони навіть не потрудились відправити армію, натомість послали папу Лева I урезонювати Гейзеріха. Чи було це насправді, невідомо, але, в будь-якому випадку, вандалів впустили до Риму і вони грабувати його не зустрівши опору, щоправда утримуючись від вбивств і підпалів.

«Протягом чотирнадцяти днів вандали повільно й неквапно грабували місто. Все було забрано з імператорського палацу на пагорбі Палатин, і церкви спорожніли, втративши всі свої скарби», — пише Якобсен.

«Незважаючи на велике приниження розграбування Риму, виглядає на те, що Гейзеріх був вірний своєму слову і не знищував будівлі. Крім того, ми нічого не чули про якісь вбивства». Тим не менш, казали, що деяких римлян Гейзеріх забрав із собою у Північну Африку як рабів.

Падіння вандалів

Розграбування Риму стало найвищою точкою успіху вандалів. Гейзеріх помер у 477 році. «Майже 50 років він правив вандалами і привів їх від незначущого бродячого племені до господарів великого королівства у багатих провінціях римської Північної Африки», — пише Якобсен.

Наступники Гейзеріха зіткнулись з економічними проблемами, сварами з приводу спадкування (правила вандалів передбачали, що королем повинен бути старший чоловік у сім'ї) і конфліктами з Візантією, державою-наступницею Римської імперії зі столицею у Константинополі.

Були випробувані різні засоби. Правитель вандалів на ім'я Тразамунд (помер у 523 році) уклав шлюбний союз із остготами, які контролювали Італію. Інший правитель вандалів на ім'я Гільдерік (помер у 533 році) намагався покращити відносини з Візантією, але був скинутий під час заколоту.

Після смерті Гільдеріка візантійці почали успішне вторгнення і останній король вандалів на ім’я Гелімер опинився у полоні в Константинополі. Візантійський імператор Юстиніан I виказав до Гелімера повагу і запропонував йому високий титул, якщо той відречеться від своєї аріанської християнські віри і навернеться на католицьку форму християнства.

«Відмовившись від титулу патриція, для якого він мав зрадити свою аріанську віру, Гелімер все-таки отримав від Юстиніана дозвіл дожити віку на чудових володіннях у Греції — вельми непоганий кінець для останнього з королів вандалів», — пишуть Меррілз та Майлз.