Мільтіад і Аристід

mia для розділу статті / 10.06.2015, 13:48

Греція, яка вже давно мала зникнути з карти світу, бо не змогла об'єднатись, являла собою жалюгідне видовище, коли 490 року до Р. X. шістсот кораблів і двісті тисяч перських вояків опинилися біля її кордонів. Північні держави Евбея, Спарта та інші одна по одній склали зброю. З Афінами залишилися тільки маленькі Платеї, які послали купку своїх вояків до афінської армії, що її у великому поспіху зібрав стратег Мільтіад.

З двадцятьма тисячами погано озброєних вояків він мав протистояти грізній перській потузі в нелегких умовах, погіршених державним приписом, за яким йому належало керувати військом по черзі з дев'ятьма іншими генералами.

Великим щастям для Мільтіада було те, що в день битви на рівнині під Марафоном очолювати афінян мав Аристід, який, визнаючи кращі військові здібності мудрого стратега, шляхетно поступився йому своїм місцем. Мільтіад угадав головну ваду персів: завзяті бійці, вони не мали жодного уявлення про колективні дії. Й зробив на це ставку. Якщо вірити давньогрецьким історикам, Дарій утратив сім тисяч вояків, Мільтіад — менше двохсот. Ці цифри здаються неправдивими. Та неспростовним є головне — велика й несподівана перемога.

Усі напевно читали про те, як гонець Фідиппід, відправлений до Афін з радісною звісткою, пробіг сорок кілометрів і, сповістивши про перемогу, впав мертвий на землю. Поки він біг, до Марафона квапилися спартанці. Вони були щиро засмучені своїм запізненням й уклінно просили вибачення у переможців.

Увінчаний нагородами й переповнений щастям Мільтіад зажадав сімдесят кораблів. Афіняни не зрозуміли, для чого це, але на знак подяки дали їх йому. Ставши адміралом, він повів кораблі на острів Парос і наказав місцевим мешканцям зібрати для нього сто талантів (приблизно сто тисяч доларів). Флот знадобився Мільтіадові, щоб одержати компенсацію за послугу батьківщині, котра забула розрахуватися з ним. Уряд учинив позов проти нього, але наполягав на поверненні половини того, що він прибрав до кишені; Мільтіад не зміг повернути цих грошей, бо раптом віддав богові душу.

Його пережив Аристід, доля якого доводить, що чесність у політиці, на жаль, не завжди має віддяку і що історія, як і жінки, має вподобання до авантюристів.

Саме він був тією людиною, в яку втупила очі публіка, коли одного вечора в театрі актор читав вірш Есхіла, де говорилося: «Він прагне не видаватися чесним, а бути ним. І в його душі проростають мудрість і спокій, мов зерна в родючій землі». Аристід не лише поступився Мільтіадові місцем на командному посту. Після бою йому довелось охороняти ворожі намети, де були великі багатства, і він здав їх урядові в повній цілості — вчинок, який навіть у ті часи справив велике враження. Його загальновідома чесність відчиняла йому всі двері, й коли Афіни та їхні союзники вирішили створити лігу держав і заснувати спільний фінансовий фонд, його одноголосно було обрано розпорядником.

Не треба дивуватися: ця незвична людина була другом і послідовником Клісфена, віддала свою юність боротьбі в ім'я демократії проти політичної корупції та зловживань чиновників. На жаль, такі якості суспільство вітає, але не любить. Врешті Аристіда переможе його супротивник Фемістокл. Їх розділяли не так політичні погляди, як чоловіче суперництво. Обидва були безнадійно закохані в юнака Стесилая з острова Кеос. Він вже помер, проте гіркота втрати лише загострила їхні стосунки.

Фемістокл мав славу оратора і спритного політикана. Плутарх пише про нього: «Він був украй неуважний, коли вчителі прагнули пояснити йому, яким треба бути. Але чудово засвоїв уроки, на яких розповідалось, як досягти успіху».

Він переміг і без жодних докорів сумління запропонував піддати Аристіда остракізму. На жаль, і цього разу знайшлися три тисячі зрадницьких голосів. Причину такої неприязні висловив один неписьменний мужлай, котрий під час голосування звернувся до Аристіда, не знаючи, що це він, з проханням написати йому на дощечці слова на підтримку пропозиції Фемістокла. «Чому ти хочеш відправити Аристіда у вигнання?» — запитав Аристід. «Я вже чути не можу, — відповів той, — як його називають «справедливим». Він мені так набрид із цією своєю справедливістю!» Аристід сумно усміхнувся, написав на дощечці вирок собі самому й, вислухавши вердикт, спокійно мовив: «Сподіваюсь, афіняни, що вам більше не доведеться згадувати про мене».

Отже, після Клісфена, який запровадив цю жорстоку покару, його найкращий учень і друг теж став жертвою остракізму. Але треба визнати, що для цього існував прагматичний, хоча й несправедливий привід: тепер Афіни мали більшу потребу в Фемістоклі, аніж в Аристіді. На обрії знову з'явилися перси.

Ними керував Ксеркс, який заступив свого батька Дарія 485 року до Р. X. й палав бажанням помститись за його прикру поразку. Ксеркс чотири роки готувався до походу. Його армія вирушила в каральну експедицію, маючи (за Геродотом) понад два з половиною мільйони вояків, підтриманих флотом із тисячі двохсот кораблів. «Коли вони зупинялися на водопій, висихали ріки», — додав історик, аби надати більшої правдивості цифрам, які він навів. Перси схопили грецьких розвідників, яких послав Фемістокл, але Ксеркс звелів їх відпустити. Він хотів, щоб вороги знали про його могутність і готувалися до здачі в полон.

Північні держави так і зробили. Дивлячись, як фінікійські та єгипетські інженери споруджують міст із семисот човнів, укладаючи зверху колоди й насипаючи землю, чи риють двокілометровий канал, щоб подолати перешийок гори Атос, бідні грецькі селяни гадали, що Ксеркс є втіленням Зевса й тому даремно чинити ворогові опір. Як завжди, разом із безстрашними Афінами спочатку були тільки Платеї. Відтак їх підтримали Фіви. Нарешті Спарта теж вирішила приєднатися до коаліції; цар Леонід повів у Фермопіли невеликий загін із трьохсот старих вояків, залишивши молодь на посівні роботи. Як запевняють грецькі історики, спартанці самі дали б гідну відсіч двом з половиною мільйонам персів, якби зрадник не провів ворогів стежками в тил оборони Леоніда. Цар загинув разом із двомастами п'ятдесятьма вісьмома вояками, знищивши двадцять тисяч чужоземців. Із двох спартанців, які врятувались, один від ганьби заподіяв собі смерть, а другий поліг у бою під Платеями, помстившись за товаришів.

На спомин про цю подію у Фермопілах було встановлено меморіальну дошку з написом: «Лакедемонянам перекажи, подорожній, що всі ми в битві отут полягли, вірні закону батьків».

Фемістокл дізнався про поразку Леоніда наступного дня після морського бою біля мису Артемісій, де він, маючи вдесятеро менше кораблів, не заплямував свого імені. Напередодні інші адмірали хотіли рятуватися втечею. Тоді жителі острова Евбея, побоюючись висадки персів, послали Фемістоклові сто талантів, щоб він змусив боягузів стати до бою. Той дав адміралам половину цих грошей, а решту поклав до кишені як чайові. Трагедія під Фермопілами порушила його стратегічні плани. Треба було відрядити кілька суден на острів Саламін і забрати греків, що втекли туди, рятуючись від армії Ксеркса, яка наступала на місто. Афіни не складали зброї. Учасника апелли, що запропонував оголосити капітуляцію, було вбито, а його дружину й дітей жінки закидали камінням.

Перси обложили місто й готувалися святкувати перемогу, бо їхні кораблі теж уже входили в гавань.

І тут усі побачили, хто такий Фемістокл. Не в змозі переконати адміралів, які всіляко прагнули ухилитися від бою, він тайкома послав до Ксеркса свого раба з повідомленням про втечу грецьких військ уночі. Коли б цей факт розкрився, Фемістокла затаврували б як зрадника. На щастя, все обійшлося. Прагнучи знищити афінян, перси оточили їхні кораблі й ті були змушені прийняти бій. З високого морського берега Ксеркс спостерігав за поразкою свого флоту, який втратив двісті кораблів проти сорока грецьких.

Так удруге після Марафону Афіни врятували себе й Європу біля острова Саламін. Ішов 480 рік до Р. X.

Індро Монтанеллі. Мільтіад і Аристид // Історія греків / З італійської переклав Юрій Педан. — Львів: Літопис, 2010. — 109-113 с.