Нові ритуали в комуністичному суспільстві

mia для розділу статті / 25.01.2015, 13:51 / Джерело

Однією з важливих ідей Жовтневої революції 1917 року була ідея створення людини нового типу. Нової людини для нової держави. Так само, як нова держава повинна була радикально відрізнятися від старої за різними параметрами — не лише соціально-економічними, але і за своєю культурою, за загальним устроєм, — так і нова людина повинна була відрізнятися від старої. Втім, якщо з приводу держави можна було поставити крапку — у нас була одна держава, відбулася революція і тепер у нас нова держава, — то люди залишилися ті самі. І це була достатньо серйозна проблема, яка активно обговорювалась в публіцистиці, в літературі, в суспільній думці того часу.

Щоб зробити людину новою, звичайно, потрібен час. Ідеологи радянської держави не мислили це як одномоментний процес. Але коли мова заходила про переломні моменти в житті людини: про народження нової людини, про весілля двох членів нового суспільства або про смерть, — звичайно, ці питання сильно актуалізувались. Обряди переходу — а всі ці події належать саме до обрядів переходу — конституюють новий статус людини. Це зручний момент, щоб не просто маркувати перехід людини з одного соціального статусу в інший, але заодно маркувати перехід людини зі старого світу, з минулого в світ майбутнього. Різні обряди переходу були залучені в цей процес різною мірою.

Дуже швидко та абсолютно спонтанним чином з’являються обряди, еквівалентні традиційним обрядам зустрічі з новою дитиною, тобто традиційним хрестинам, — обряди звіздин або октябрин. Ці обряди з’являлись спонтанно на заводах в робітничій атмосфері. Нову дитину часто називали якимось революційним ім’ям. Дівчинку могли назвати Октябриною або Красармою. Хлопчиків також називали революційними іменами — ім’я Мелс (Маркс, Енгельс, Ленін, Сталін), наприклад, яке з’явилось дещо пізніше, але і в 20-і роки теж були такі імена. Заводський осередок комсомолу або осередок партії проводили такий символічний обряд: вони писали лист, який ця дитина мала отримати в майбутньому, в якому вони наставляли її бути справжнім членом нового комуністичного суспільства і відповідати його ідеалам, та брали цю дитину на поруки, тобто обіцяли виховати її як справжнього члена нового комуністичного світу.

З обрядом весілля відбувалось приблизно те ж саме. Були комсомольські весілля, на яких значне місце посідали промови. Замість традиційного столу з алкоголем влаштовувалось чаювання, на якому, справді, було дуже багато промов. Всі публіцистичні дописи того часу описують такі комсомольські весілля на диво схожими на засідання політичного гуртка, де йшлося більше про новий світ та новий побут, ніж, власне, про молодят.

Найбільш проблемним моментом в нових обрядах було нове комуністичне поховання. Будь-який обряд переходу покликаний маркувати перехід людини з одного соціального статусу в інший — з дозаміжнього статусу в статус дружини, зі статусу матері в статус свекрухи чи тещі, — отож природно, що в традиційній культурі обряд поховання маркує перехід людини зі світу живих в світ мертвих, в потойбічний світ. В атеїстичному радянському суспільстві, в якому заперечувались потойбічний світ та загробне життя, це становило проблему. Куди переходить людина? Що трапляється з нею далі? Це була проблема, яку потрібно було вирішити. Втім, протягом всього радянського часу ідеологам це так і не вдалось, принаймні, повною мірою. Всі варіації радянського поховального обряду з емоційної точки зору залишились незадовільними.

Варто зазначити, що над цією проблемою працювали кращі уми радянського часу. Активним пропагандистом нової обрядності був Лев Троцький, декілька робіт якого були присвячені цьому питанню. Він вважав, що ні в якому разі не можна позбавляти людей обрядності — якщо ми відмовляємось від релігійної обрядності, яка в Радянському Союзі була неприйнятною, потрібно дати людям щось натомість. Потрібно підтримувати навіть найменшу паросль нових обрядів, які виникають в комсомольських організаціях, в новому комуністичному суспільстві, потрібно відслідковувати їх та висвітлювати в пресі, потрібно це робити доступно і пропагувати всіма можливими способами, але не можна просто взяти та створити ці обряди з нуля. Хоча б тому, що вони будуть доволі дивними.

Як писав Лев Троцький, «життя комсомольської сім’ї, життя людини без обряду — це життя, позбавлене радості і можливості якось особливо відзначити найбільш важливі моменти в її житті». І комуністи, які прийшли, щоб зробити життя людей кращим, не можуть позбавити людей цієї радості. Потрібно зазначити, що роль Троцького у створенні нової обрядності в 1920-і роки була дуже великою. Він дійсно був палким пропагандистом цієї ідеї. Здавалося б, активно до пропаганди нової обрядності — антирелігійної, безрелігійної — мав би долучитись Союз войовничих безбожників під керівництвом Омеляна Ярославського. Однак це не так. В своїх виступах Омелян Ярославський, голова Союзу войовничих безбожників, дистанціювався від цієї проблеми.

Він визнавав наявність нової обрядності, але вважав, що цьому питанню приділяється занадто багато уваги. На підтвердження він наводив два яскравих приклади: перший — це комсомолець, який застрелився через проблеми зі здоров’ям, замість того щоб піти до лікаря, вилікуватись та жити далі радісним життям, який витратив багато часу для того, щоб написати велику передсмертну записку, в якій він описував як саме він хоче бути похованим, з якими промовами, хто має бути запрошеним, які мають бути траурні пов’язки та вінки, тобто в подробицях прописав всю процедуру нерелігійного поховання; другий приклад — це робітник, який помираючи залишив заповіт з проханням відмовитись від усіляких обрядів та віддати його труп на миловарню, тобто таким радикальним чином відмовитись від поховання. На думку Ярославського, обидва випадки — це явні перегини, і це не те питання, якому варто приділяти так багато уваги. Що насправді дуже дивно, адже Союз войовничих безбожників був дуже активно залучений до барвистої антирелігійної пропаганди з проведення атеїстичних кампаній на Різдво та Пасху, а до цієї атеїстичної кампанії Союз войовничих безбожників вирішив не долучатись.

Були і більш радикальні прибічники нової комуністичної обрядності, ніж Троцький. Одним з таких людей, доволі несподіваних, був письменник, публіцист Вікентій Вересаєв, який присвятив цьому питанню окрему роботу («Про обряди нові та старі»). Ця робота на 90% присвячена саме питанню про те, як ми повинні ховати своїх померлих: так, щоб, з одного боку, це були нерелігійні поховання і, з іншого боку, щоб вони задовольняли емоційні потреби членів комуністичного суспільства. Він пропонував створити спеціальний ритуал, над яким мали б попрацювати кращі художні уми радянської держави. Ритуал, приклад якого він описує, доволі чудернацький: жінки в білих сукнях, факели, і все це досить помпезно та дивно. Він і сам каже, що, швидше за все, цей ритуал спочатку виглядатиме дивним, але з роками люди до нього звикнуть і він також буде задовольняти їх емоційні потреби.

В наші дні досить дивно виглядає ідея взяти та з нуля написати новий обряд, та ще й запровадити його так, щоб люди дійсно ним користувались. Ця ідея і в 1920-і роки не була актуальною. Кампанія з нової обрядності 1920-их років сходить нанівець після від’їзду Троцького за кордон, оскільки він був головним ідеологом цього процесу. І до початку 1960-их років про неї, практично, не згадують. Але в 1960-і роки, несподівано, під час другої хвилі атеїстичної пропаганди актуальною стає ідея саме Вересаєва, ідея створення нової обрядності з нуля. Проходить велика кампанія зі створення, розробки та впровадження нової соціалістичної обрядності. Створюються сценарії різних обрядів, як звичайних, пов’язаних з народженням, весіллям, похованням, так і обрядів, пов’язаних з посвяченням громадянина, урочистим врученням паспорту і подібними обрядами. Як не дивно, багато таких обрядів, хоч і були створені штучно, досить добре прижились та існують понині. Прикладом штучно сконструйованих, але живих до цих пір обрядів, є ритуал виписки з пологового будинку і фрагменти весільного ритуалу, які досі використовуються всіма спеціалістами відділів ЗАГСу по всій Росії.