Перікл

mia для розділу статті / 15.07.2015, 14:08

Найбільше щастя, яке може випасти людині, — це своєчасно народитися на світ. Цілком імовірно, що кожне покоління має своїх Цезарів, своїх Авґустів, своїх Наполеонів, своїх Вашинґтонів. Але якщо вони живуть у суспільстві, котре їх не визнає, бо ще не дозріло чи вже починає загнивати, вони здебільша закінчують свій земний шлях не при владі, а на шибениці чи в безвісті.

Перікл був одним з небагатьох щасливців, наділених якостями, котрі так пасували вимогам часу, що історія, яка завжди схиляється перед щастям, дала ймення цього архонта найбурхливішому й найщасливішому періодові афінського життя. «Доба Перікла» є золотою епохою Афін.

Він був сином Агаристи й Ксантіппа, онуком Клісфена, морського зверхника, який здобув найвище звання під Саламіном і керував усіма кораблями в переможному бою при Мікале. Отже, Перікл належав до вельмож, але пов'язався з широкими народними прошарками, бачачи в них запоруку власних задумів.

Уже змалечку щось визначило наперед його майбутнє. Десь тоді виникла легенда про втручання надприродних сил у долю дитини, де говорилося, що незадовго до її народження Агаристу вві сні відвідав лев.

Насправді ж маленький Перікл мало скидався на лева. Він був тендітний, сором'язливий і мав дивну голову у вигляді груші, що згодом стала об'єктом лихослів'я афінських співунів, які зробили її постійною темою своїх кпинів. Батьки дали синові блискуче виховання, гідне царевича, і він використав його розумно. Щоденною духовною поживою Перікла були історія, економіка, література, стратегія, що їх викладали найвідоміші вчителі Афін, серед яких вирізнявся улюблений наставник правителя філософ Анаксагор.

Передчасно зрозумівши свою неповторність, хлопчик був не за літами серйозний. Він мав виразні риси розважливого й вихованого «першого учня класу», і це здогадно робило його чужинцем серед однолітків. Після свого дуже раннього прилучення до політики наш вундеркінд не зробив жодної з тих помилок, що їх здебільша роблять через гарячковість зелені новачки. Про це свідчить його прізвисько Олімпієць, яке вживали навіть його супротивники, хоч і з деяким відтінком іронії.

Справді, в ньому було щось подароване небом. Можливо, це враження справляла його манера говорити. Перікл не був видатним оратором, закоханим у своє красномовство, як Цицерон і Демосфен. Він зрідка виголошував короткі промови, і хоча теж дослухався до власних слів, але не впиваючись ними, а лише контролюючи сказане. Дбав про те, щоб не захоплювати, а переконувати. Його промови мали геометричну логіку скульптур і архітектурних творів тих часів. Усередині не було пристрастей, тільки факти, дати, цифри й силогізми.

Перікл відзначався чесністю, але не на кшталт Аристіда, котрий намагався зробити чесність релігією шахраїв-співвітчизників, що не відмовлялися бути під владою вельмож, аби тільки вони й далі дозволяли їм красти й грабувати. Перікл був чесний і пішов з політики з тим самим власним майном, з яким туди прийшов. Але до інших людей він ставився поблажливо, і саме за це почуття здорового глузду афіняни обирали його на вищі посади майже сорок років, з 467-го по 428-й, і наділили його як strategos autokrator, стратега-самовладця, більшими повноваженнями, ніж це передбачалося законом.

Прихильник справжньої демократії, Перікл ніколи нею не зловживав. На його погляд, найкращим державним устроєм є освічений лібералізм з поступовим реформаторством, що гарантує порядок у суспільстві й не допускає виявів дикості й демагогії. Це мрія, що її плекають усі розсудливі державні діячі. Але щастя Перікла полягало в тому, що Афіни після Пісистрата, Клісфена й Ефіальта були спроможні здійснити її, маючи здатну на це керівну верхівку.

Затверджена законами демократія впроваджувалася в життя з деякими труднощами через економічну нерівність різних верств населення. Перікл запровадив у війську «харчові гроші», щоб призов юнаків із бідних сімей не ставав для родини руйнацією, і маленьку зарплатню для присяжних засідателів у судах, аби цю дражливу посаду не монополізували багатії. Він також розширив права громадянства на деякі категорії людей, позбавлених їх з тих чи тих причин, але запровадив чи дозволив увести расистську постанову, за якою не визнавалися законними діти, народжені від іноземців. Безглуздий захід, про який Перікл сам пізніше гірко жалкуватиме.

Його головною політичною зброєю була суспільно корисна праця. Він міг вільно збільшувати її обсяги, маючи до послуг широкі морські простори, величезний афінський флот, квітучу торгівлю, завдяки чому державна скарбниця ломилась од грошей.

Звичайно, всі великі громадські діячі є великими будівничими. Але те, що відрізняло Перікла від інших, були не так обсяги будівництва, як досконалість і художній смак, що їх він прагнув усьому надати. Для здійснення цієї мети знайшов майстрів, як-от Іктіна і Фідія, і запросив їх до Афін переглянути плани забудови міста. Саме за нього було зведено потужний мур для захисту міста й порту. Спартанці вислали військо, аби зруйнувати його, але мур вистояв.

Перікл зазнав деяких труднощів, переконуючи громадян спорудити Парфенон — найвеличніший серед пам'яток архітектурно-скульптурних ансамблів, які залишила нам Греція. Кошторис передбачав величезну суму на будівництво, однак афіняни, хоча й щирі шанувальники краси, не були схильні викладати такі шалені гроші. Типовим для Перікла був той стратегічний хід, до якого він удався, щоб переконати народ. «Нехай, — покірливо мовив він. — Тоді дозвольте мені спорудити його власним коштом. Але на його фронтоні замість слова “Афіни” красуватиметься слово “Перікл”». І заздрість відчинила двері тому, що відкинула скупість.

Вважаючись холодною людиною і, мабуть, насправді бувши нею, як усі носії політичних амбіцій, Перікл одного дня теж віддав належне найпрекраснішому з усіх почуттів — коханню, захопившись яскравою красунею. Ситуація була скрутною з двох причин: по-перше, він мав дружину і його вважали бездоганним сім'янином, по-друге, красуня Аспасія виявилась іноземкою, до того ж сумнівної репутації.

Аристофан, найгостріший язик Афін, казав, що Аспасія, предмет зазіхань Перікла, була куртизанкою з Мілету й колись мала там будинок розпусти. Ми не в змозі ні підтвердити, ні спростувати сказане. Отже, переїхавши до Афін, вона заснувала тут школу, не дуже відмінну від тієї, яку мала Сапфо на Лесбосі. Аспасія не складала віршів, але була інтелектуалкою і боролася за емансипацію жінок, намагаючись вирвати їх із гінекею й зробити учасницями громадського життя на рівних правах з чоловіками.

Є речі, які сьогодні залишають нас байдужими, а тоді здавалися революційними. Аспасія мала великий вплив на афінські звичаї, створивши той прототип «гетери», котрий пануватиме в усьому місті. Оспівувачі говорять про її «срібний голос», «золоте волосся», «гнучкі плечі». Звичайно, такі риси може мати й негарна жінка. Але їй, напевно, були притаманні чарівність і світське поводження.

Як дехто твердить, Аспасія була коханкою Сократа, коли з нею познайомився Перікл. Її дім відвідувало вище товариство Афін, туди вчащали Еврипід, Алківіад, Фідій. Вона вміла невідпорно впливати на людей; і Сократ визнавав, мабуть, трохи перебільшуючи, що запозичив у неї мистецтво аргументації.

Немає сумніву: насамперед інтелект, а не фізичні принади Аспасії спокусили Олімпійця, який цього разу не чинив опору бажанню спуститись на землю й зіграти роль звичайного смертного. Вона відповіла взаємністю, після чого Перікл люб'язно запропонував своїй дружині розлучення, і та його прийняла. Перікл увів Аспасію у свій дім, де вона, ставши «першою леді» Афін, влаштувала новий салон і в метушні розваг і розмов народила сина.

Та ба! Перікл був автором закону, що забороняв реєструвати дітей від зв'язків з іноземцями й надавати їм громадянство. Тепер він сам став жертвою власної законотворчості, але гідно прийняв цей удар. Аспасія дала йому особисте щастя й зашкодила політичній репутації. Прогресисти в парламенті, афіняни вдома були консерваторами і не підхопили прикладу автократора, який вважав коханку рівною собі, цілував її ручки і втаємничував у свої справи. Ставши ще недоступнішим, Перікл почав утрачати зв'язки з народними масами, які звинуватили його в снобізмі. Однак ще довгі роки й далі голосували за нього і довіряли йому найвищу посаду. Він упав, якщо можна так мовити, разом з Афінами, тобто тоді, коли зникла їхня велич, що її він створив своєю розумною зовнішньою та внутрішньою політикою.

Ця велич Афін, осяйна й скороминуща, мов метеор, збіглася з загальним піднесенням Греції, чия культура розквітла й вичерпалася в межах трьох поколінь. Перікл мав щастя бачити майже всю траєкторію польоту цього метеора і дав йому своє ім'я. Його життя, попри сумний фінал, невдячність і байдужість, було одним з найщасливіших, які коли-небудь припадали на долю людини.

Індро Монтанеллі. Перікл // Історія греків / З італійської переклав Юрій Педан. — Львів: Літопис, 2010. — 121-125 с.