Порівняльна міфологія

mia для розділу статті / 30.08.2013, 15:57 / Джерело

Чому не слід сьогодні намагатись пояснити міф, які допоміжні дисципліни використовує порівняльна міфологія, і чому в різних місцях землі існують схожі міфи, розповідає спеціаліст з порівняльної міфології, історії та археології Юрій Березкін.

Міфологія цікавила людей ще з часів Гесіода, але стала предметом особливої уваги в епоху Відродження і особливо з кінця XVIII століття, коли почались спроби пояснити, звідки взялись міфологічні тексти і яку інформацію вони несуть. Було ясно, що давньогрецькі, та й інші міфи містять чимало дивних епізодів, їх герої часто-густо порушують моральні норми, а часом діють всупереч здоровому глузду. Більшість дослідників вважали, що безпосередньо даний нам зміст текстів — це код, розгадавши який ми доберемось до істини. Кожен пропонував своє дешифрування. Однак таких міфологів XIX–XX століть як Макса Мюллера, Зиґмунда Фрейда, Карла Юнга, Ольгу Фрейденберг, Клода Леві-Строса, які підходили до вивчення міфів з дуже різних позицій, об'єднували дві обставини. По-перше, їх конкретні побудови неможливо ні спростувати, ні довести, так що деякі роботи цих, безумовно, великих людей відносяться скоріше до галузі філософії або навіть художньої літератури. По-друге, дослідники претендували на універсальність своїх підходів і не пояснювали, чому фольклорно-міфологічні тексти з різних регіонів планети містять неоднакові набори мотивів — одні характерні для Африки південніше Сахари, інші для Центральної Азії та Сибіру, треті для Південної Америки і так далі. Робились такі висновки: всі люди мають подібні емоції та інтелект, так що якщо міфи є безпосереднім продуктом розуму і почуттів, вони повинні бути по всьому світу однаковими, а варіації розподілятись хаотично.

Чи не єдиним з провідних фахівців кінця XIX – початку XX століття, який скептично ставився до будь-яких тлумачень міфів, був Франц Боас — основоположник наукової антропології — принаймні американської. Він звернув увагу на те, що однакові міфологічні оповідання чи однакові зображення навіть у сусідніх народів інтерпретуються по-різному. Форма текстів чи зображень стійка і довговічна, а їх тлумачення можуть швидко змінюватись. Ось відомий боасівський приклад, який стосується мистецтва індіанців Нью-Мексико і Арізони. Один і той же трикутник з війками в розписах на посудинах в одному поселенні означає «гора зі струмками», в іншому — «хмара з якої йде дощ», а в третьому — «лапа ведмедя з кігтями». Іншими словами — нічого спільного. Той же різнобій в інтерпретаціях існує і у оповідних текстів.

Тексти, як і будь-які елементи людської культури, самі по собі нічого не означають. Вони лише копіюються, передаються від однієї людини до іншої і в результаті копіювання в них поступово і непомітно накопичуються зміни. Це стосується, в тому числі і міфів, які люди старались переказувати якомога точніше. Представники кожної культури наділяють її елементи певним значенням, цінністю, і зазвичай вважають, що таке значення існує об'єктивно, і воно притаманне самим елементам. На цій помилці базуються наївні спроби зрозуміти, що означають ті чи інші знаки на стінах палеолітичних печер або на неолітичній кераміці. Щось вони, звичайно, значили, але з'ясувати це значення можна було б, лише розпитавши древніх художників, а це навряд чи здійсненно. Всі ці питання досить ясно описував французький соціолог Еміль Дюркгейм в кінці XIX ст., а 60 років після нього — американський антрополог Кліффорд Гірц.

Народна міфологія, точніше світосприйняття, світовідчуття, являє собою досить аморфне зібрання вірувань, відбите в оповіданнях, ритуалах і іноді в образотворчому мистецтві. Як єгипетські або шумерські жерці, так і сучасні етнографи намагались і намагаються осмислити і узагальнити цей матеріал, зробити його системним. Але при цьому, як жрець, так і дослідник, якщо він не виходить за межі однієї культурної традиції, будує свою систему з тих простих елементів, які є в самих народних віруваннях. Сучасні дослідники можуть додати сюди елементи інших традицій (і, на жаль, часто це роблять, морочачи голову недосвідченим читачам ), але єгипетські жерці про китайську або ацтекську міфологію нічого не знали, тому їх побудови, швидше за все, більш-менш відповідають справжньому змісту стародавніх міфів.

Завдяки великій базі текстових даних (десятки тисяч оповідань) сьогодні вдалось з'ясувати, що ті міфологічні мотиви, які представлені в Центральній і Південній Америці, знаходять найближчі паралелі в Східній і Південно-Східній Азії. Ті ж, які представлені в основному тільки в Північній Америці, знаходять паралелі як в притихоокеанських, так і в континентальних районах Сибіру. Пояснити цю картину можна таким чином. Археологи та генетики вважають, що перші групи людей проникли з Азії в Новий світ 15–17 тисяч років тому. Спершу вони жили в Берингії — нині затопленій акваторії Берингова моря з прилеглими районами Чукотки і Аляски. Потім, використовуючи човни, люди почали просуватись по островах уздовж узбережжя Аляски і Британської Колумбії. Багато внутрішніх районів Північної Америки в той час були ще зайняті льодовиками, тому перші мігранти в основному попрямували далі на південь, де і збереглись елементи їх духовної спадщини. 12–13 тисяч років тому льодовики стали швидко танути, а Берингія — йти під воду. Почалось підтягування нових груп з Сибіру з дещо відмінною культурою. Оскільки Центральна і Південна Америка в цей час вже були заселені, нові мігранти залишились переважно в Північній Америці, де змішались з більш ранніми групами і почали заселяти північні території, які звільнялись з-під льоду.

Знаючи час заселення Нового Світу і виділяючи фольклорно-міфологічні мотиви, які предки індіанців принесли в Новий Світ з Сибіру, ми можемо визначити, які мотиви були відомі в Сибіру чи Східній Азії 15–17 або 10–12 тисяч років тому. Наприклад, з'ясовується, що мотиви, які лежать в основі оповідань про героїчні пригоди (таких епізодів багато в казках і епосі народів, які живуть від Монголії до Кавказу), 10–12 тисяч років тому вже виразно існували. Ніякими іншими способами, окрім як порівнюючи міфи індіанців і азіатських народів, подібну інформацію про віддалене минуле отримати неможливо.

Навіщо потрібно досліджувати порівняльну міфологію? Не заради того, щоб зрозуміти, про що думали наші предки, а для того, щоб, аналізуючи тексти, простежити поширення однакових образів і оповідних епізодів (тобто мотивів) по різних континентах, визначити культурні зв'язки і стародавні міграції. За останні 30–40 років науки, які вивчають найдавніше минуле людства, домоглись величезних успіхів. Це стосується насамперед археології та популяційної генетики. Хотілося б сказати, «та лінгвістики», але вона, на жаль, глибше, ніж на 5–6, рідко на 8–10 тисяч років, не проникає в минуле.

Ті історії про створення людини, які записані у народів мовної сім'ї мунда в Індії, у дардів (групи індоєвропейських народів у східному Гіндукуші) та у абхазів дуже схожі між собою. У цих міфах розповідається про те, як людина була виліплена з глини, а коні (ймовірно, пара крилатих коней) прийшли її знищити, оскільки боялись, що людина їх запряже. Щоб відігнати коней, творець поставив собаку-сторожа, або собака виникла сама з грудок тієї ж глини, із якої зробили людину. У ойратів в західній Монголії є схожий міф, але в ньому фігурує не кінь, а корова, тому що кінь у монголів і тюрків не може викликати ніяких негативних асоціацій, це ідеал досконалості і чистоти, а от корова, бик іноді такі асоціації викликають. Яким чином досить складний сюжет виявився знайомим мешканцям Середньої Індії, Гіндукушу, Кавказу і Монголії, а його відголоски потрапили навіть до таймирських нганасанів? Пояснення може бути лише одне — цей міф існував у якихось груп індоєвропейців, які населяли євразійські степи в Бронзовому столітті. У степу він не зберігся, оскільки за минулі 3,5 тисячі років там багаторазово змінювалось населення, але сюжет вдалось відновити, спираючись на дані з міфології різних народів Євразії, з якими індоєвропейці вступали в контакт. Чому це так, не зовсім ясно, але цю обставину слід враховувати, визначаючи прабатьківщину носіїв індоєвропейських мов або ж з'ясовуючи, де і ким був одомашнений кінь.

У часи Франца Боаса також були спроби порівнювати міфи, щоб реконструювати на цій основі дописемну історію. Однак ці спроби були покинені, оскільки стало ясно, що спираючись на матеріали однієї лише сучасної культури (а більшість фольклорних оповідань зафіксовані недавно, в XIX–XX століттях), реконструювати минуле неможливо. Тепер же, завдяки зусиллям археологів і генетиків, ми минуле людства в загальних рисах уявляємо. І ось тут порівняльна міфологія готова сказати своє слово. Вона хоч і спирається на досягнення інших наук, але дозволяє дізнатись про давні культури такі подробиці, про які археологія та генетика інформації не містять.