Причини Першої світової війни

mia для розділу статті / 08.09.2014, 18:50 / Джерело

На думку британського історика Ерика Гобсбаума, ХІХ століття бере свій початок в 1789 році, тобто з Великої французької революції, і закінчується в 1913 році. В свою чергу, XX століття — не календарне, а історичне ХХ століття — починається в 1914 році, з Першої світової війни, і триває до 1991 року, коли в світі відбулись глобальні зміни, перш за все об'єднання Німеччини в 1990 році і розпад СРСР в 1991. Така хронологія дозволила Гобсбауму, а слідом за ним і багатьом іншим історикам говорити про «довге XIX століття» і «коротке ХХ століття».

Перша світова війна — свого роду пролог цього короткого ХХ століття. Саме тут були позначені його ключові теми: соціальні розбіжності, геополітичні протиріччя, ідеологічна боротьба, економічне протистояння. Це притому, що на межі XIX і ХХ століть багатьом здавалось, що війни в Європі канули в Лету. Якщо і трапляються зіткнення, то лише на периферії, в колоніях. Розвиток науки і техніки, витончена культура Fin de siècle, на думку багатьох сучасників, не передбачали «криваву бійню», яка коштувала мільйонів життів і поховала чотири великих імперії. Це і перша війна в світі, яка мала тотальний характер: були зачеплені всі соціальні верстви населення, всі сфери життя. Не залишилось нічого, що не було б залучено в цю війну.

Основні учасники: країни Антанти, куди входила Російська імперія, Французька республіка і Великобританія, та центральні держави, які представляли Німеччина, Австро-Угорщина, Османська імперія та Болгарія. Виникає питання: що ж об'єднало кожну з цих країн? Які цілі переслідував кожен учасник конфлікту? Ці питання тим більш важливі, що після підписання Версальського мирного договору 28 червня 1919 року вся відповідальність за розв'язання війни паде на Німеччину. Але чи тільки Німеччина винна в цій війні? Чи тільки вона та її союзники бажали цієї війни? Звичайно, ні. Німеччина хотіла війну рівно стільки ж, скільки війну хотіла і Франція, і Великобританія. Трохи менше в ній були зацікавлені Росія, Австро-Угорщина та Османська імперія, які стали найслабшими ланками в цьому конфлікті.

Інтереси країн-учасниць

У 1871 році в Дзеркальному залі Версальського палацу відбулось тріумфальне об'єднання Німеччини. Була утворена друга імперія. Проголошення відбувалось на тлі Франко-прусської війни, в якій Франція зазнала катастрофічної поразки. Це стало національним приниженням: мало того, що Наполеон III, імператор всіх французів, був взятий в полон майже відразу, від другої імперії у Франції залишились одні руїни. Виникає Паризька комуна, чергова революція, як це часто буває у Франції. Війна закінчується тим, що Франція погоджується з поразкою, яку наносить їй Німеччина, підписує Франкфуртську угоду 1871 року, за якою Ельзас і Лотарингія відчужуються на користь Німеччини та стають імперськими територіями.

Крім цього, Франція зобов’язується виплатити Німеччині контрибуцію у розмірі 5 млрд франків. Значною мірою ці гроші пішли на розвиток німецької економіки, що вже у 1890-х роках призвело до її небувалого підйому. Але справа навіть не у фінансовій стороні питання, а саме в національному приниженні, яке відчули французи. Про це приниження пам’ятатиме не одне покоління, починаючи з 1871 і аж до 1914 року. Саме тоді виникають ідеї реваншизму, які об’єднують всю Третю республіку, народжену в горнилах Франко-прусської війни. Не важливо хто ти: соціаліст, монархіст, центрист — всіх об’єднує ідея помсти Німеччині та повернення Ельзасу і Лотарингії.

Британія була стурбована економічним домінуванням Німеччини в Європі та світі. На початку 90-тих років ХІХ століття Німеччина посідає перше місце за обсягами ВВП в Європі, відтісняючи на друге місце Британію. Британський уряд не може змиритись з цим фактом, враховуючи, що протягом багатьох століть Британія була «майстернею світу», найбільш економічно розвиненою країною. Звичайно, Британія відчуває себе ураженою, вона жадає помсти, тепер вже економічної.

Для Росії ключовою темою стояло питання про слов'ян, тобто про слов’янські народи, які живуть на Балканах. Ідеї панславізму, які набирають оберти в 1860-ті роки, в 1870-ті призводять до Російсько-турецької війни, у 1880—1890-ті ця ідея залишається, і так вона переходить в ХХ століття. Улюблена ідея Росії, вона остаточно втілюється в 1915 році. Основним задумом стало повернення Константинополя, поставити хрест над Святою Софією. Крім цього, повернення Константинополя мало вирішити всі проблеми з протоками, з переходом з Чорного моря в Середземне. У цьому й полягала одна з основних геополітичних цілей Росії. І плюс до всього, звичайно, відтіснити німців з Балкан.

Як ми бачимо, тут перетинається відразу декілька інтересів основних країн-учасниць. Однаково важливий і політичний рівень, і геополітичний, і економічний, і культурний. Не варто забувати, що під час війни, принаймні в перші її роки, культура стає базовою частиною ідеології. Не менш важливий і антропологічний рівень. Війна зачіпає людину з різних сторін, і вона починає існувати в цій війні. Інше питання, чи готова вона до цієї війни? Чи уявляла вона, що це буде за війна? Люди, які пройшли Першу світову, які жили в умовах цієї війни, після її закінчення стали зовсім іншими. Від прекрасної Європи, Європи Belle Époque, не залишиться й сліду. Зміниться все: соціальні відносини, внутрішня політика, соціальна політика. Жодна країна не буде вже такою, якою вона була в 1913 році.

Формальний привід до конфлікту

Формальним приводом до початку війни послужило вбивство Франца Фердинанда. Ерцгерцог, спадкоємець престолу Австро-Угорщини Франц Фердинанд і його дружина були застрелені в Сараєво 28 червня 1914 року. Вбивцею виявився терорист з сербської націоналістичної організації «Млада Босна». Вбивство у Сараєво викликало небувалий скандал, в якому опинились замішані і певною мірою зацікавлені всі основні учасники конфлікту.

Австро-Угорщина заявляє протест Сербії і просить провести розслідування за участі австрійської поліції, для того щоб виявити терористичні організації, спрямовані проти Австро-Угорщини. Паралельно із цим йдуть напружені секретні дипломатичні консультації між Сербією і Російською імперією з одного боку і між Австро-Угорщиною та Німецькою імперією з іншого боку.

Чи був вихід з цієї безвиході? З’ясувалось, що ні. 23 липня Австро-Угорщина висуває ультиматум Сербії, давши їй 48 годин на відповідь. В свою чергу, Сербія погодилась з усіма умовами, крім однієї, пов'язаної з тим, що секретні служби Австро-Угорщини почнуть здійснювати арешти і вивозити терористів і підозрілих осіб без оповіщення сербської сторони. Австрія, підкріплена підтримкою Німеччини, оголошує 28 липня 1914 року війну Сербії. У відповідь на це Російська імперія заявляє про мобілізацію, на що Німецька імперія заявляє свій протест і вимагає зупинити мобілізацію, в разі ж неприпинення німецька сторона залишає за собою право почати власну мобілізацію. 31 липня в Російській імперії була оголошена загальна мобілізація. У відповідь на це 1 серпня 1914 року Німеччина оголосила війну Росії. Війна почалась. 3 серпня до неї приєднується Франція, 4 серпня — Великобританія, і всі основні учасники починають військові дії.

Важливо відзначити, що оголошуючи мобілізацію, ніхто не говорить про свої корисливі інтереси. Всі заявляють про високі ідеали, які стоять за цією війною: допомога братнім слов’янським народам, допомога братнім німецьким народам та імперії, союзницька допомога, оскільки Франція та Росія пов’язані союзницькими угодами, сюди ж відноситься і Британія.

Цікаво відзначити, що вже у вересні 1914 року підписується ще один протокол між країнами Антанти, тобто між Великобританією, Росією і Францією — декларація про те, що жодна з цих країн не укладатиме сепаратний мир. Такий же документ буде підписаний країнами Антанти і в листопаді 1915 року. Це дуже показово з точки зору того, що серед союзників існували підозри й істотні побоювання у питаннях довіри один до одного: раптом хтось зірветься і укладе сепаратний мир з ворожою стороною. Через це і цікаво, що це був за союз, і що це були за союзники. Така ось «сердечна згода», Антанта.