«Присмерк Європи» Освальда Шпенглера

mia для розділу статті / 01.06.2015, 12:28 / Джерело

Освальд Шпенглер своєю книгою «Присмерк Європи» вплинув на думки тисяч, можливо, навіть мільйонів читачів. Цю книгу опублікували у 1918 році, одразу після Першої світової війни, і, ймовірно, саме війна стала поштовхом для популярності ідей Шпенглера, оскільки книга виявилась пророцькою.

Явище Шпенглера варто розглянути з філософської точки зору: не тільки в чому полягала його ідея, що Європі загрожує занепад, але й розглянути на прикладі Шпенглера питання про те, наскільки автор якоїсь певної ідеї здатний контролювати, як вона сприймається. Можливо, саме це становить інтерес до Шпенглера для істориків ідей — Шпенглер як казус в історії.

У Шпенглера цікава біографія. Він був істориком математики, природничих наук, літератури і викладав ці предмети в школі. Народився у 1880 році і довгий час не шукав публічного життя або наукової кар'єри, викладав у школі і задовольнявся цією діяльністю. Потім він відчув покликання об'єднати свої знання в галузі математики, економіки та історії і розвинути універсальну концепцію світової історії. Він почав розробляти цю концепцію ще до Першої світової війни, починаючи з 10-х років. І тільки потім, в ході війни, став перегукуватись з подіями і якось на них відповідати.

В чому полягала його головна ідея? Ідей там дві. Це величезна книга, двотомник, який в певному сенсі продовжує німецьку традицію універсальної історії. Але нових там два елементи.

По-перше, в цій книзі він намагається показати, що європейська цивілізація є лише однією з багатьох цивілізацій і вона немає ніякої інтелектуальної переваги над іншими цивілізаціями, в тому числі, наприклад, над арабською культурою, культурою Китаю, Індії та інших країн. Як інтелектуальний аналіз європейської культури — це книга, яка ставить європейців на місце.

По-друге, концептуально Шпенглер по-новому проводить відмінність між культурою і цивілізацією. В німецькій традиції було прийнято вважати, що культура — це глибока спадщина. Особливо це розуміння стосується німецької культури, що вона — це сукупність елементів стилю та ідей, які мають глибинні основи і є досягненням, на основі якого можна сказати, що одна нація має перевагу над іншою. В конкретному випадку, у Німеччині, особливо в очах консерваторів, вартість німецької цивілізації і культури перевищувала вартість французької. І для того, щоб розвинути ідею переваги німецької культури, проводилась відмінність навіть на рівні мови. Говорилось, що німецька культура — це саме культура, а, наприклад, у Франції або в Англії присутня лише цивілізація. Цивілізація — це поверхневий набір практик. В якій руці тримати ніж та виделку або якою рукою сякатися — поверхневі практики, які абсолютно не позначаються на аналітичних досягненнях людського розуму. На думку консерваторів, у Франції панує цивілізація, а от у Німеччині панує глибинне пізнання, пізнання поняття нескінченності і інших досягнень культури.

Для Шпенглера це не так. Для Шпенглера кожен культурний цикл розглядається як планета, яка подорожує певною орбітою. Ця планета має здатність спочатку розвивати свій культурний потенціал, а потім перероджуватись у цивілізацію. Тобто цивілізація — це часовий термін, який описує культуру в стані занепаду. Спочатку культура придумує глибинні ідеї. У випадку німецької нації це філософія математики, нескінченності, ідея технічного пізнання світу, вимірювання планети. Це Кант, критичний розум, розвиток розуму. Потім ці матеріали переростають у цивілізацію, вони стають, наприклад, матеріалом для розробки технічних апаратів, які можуть знищити людство. Здавалося б, розум повинен перевищити людство над іншими, а насправді він може посприяти розвитку техніки, яка може знищити людство. Так розвивається будь-яка культура. Кожна культура може на стадії цивілізації прийти в стадію занепаду. Саме це видно на прикладі європейської культури.

На додаток до цього він розвиває ідею расової теорії культури і цивілізації. Він каже, що є білі культури, а є кольорові культури, farbige. Європейська культура — це біла культура. У фазі деградації в ній розвиваються так звані білі революції — сили, які він пов'язував з лібералізмом, соціалізмом, сили, які призводять до занепаду і внутрішнього розкладання системи. Але є й кольорові революції. Кольорові революції — це революції неєвропейських народів, які ще не дійшли до моделі техніки, технічного освоєння. Але вони теж можуть зруйнувати глибинну європейську культуру за допомогою кольорових революцій.

Характерно, що кольорові народи — це необов'язково народи, у яких колір шкіри не білий. До діячів кольорових революцій, за Шпенглером, відносяться зокрема й росіяни. Його ідея — що потрібно принципово розрізняти європейців і неєвропейців за принципом цих двох ідей, двох принципів розкладання культури: за допомогою цивілізації і варварських, антитехнологічних прагнень, які він бачив, наприклад, у більшовизмі.

Що цікаво, якщо звернутись до сприйняття Шпенглера в різних колах? Публікація вийшла у 1918-1922 роках і поступово, за допомогою перекладу різними мовами поширюється не лише в середовищі німецькомовних читачів, до яких відносяться в основному німці і росіяни (багато росіян вчились в цей час у Німеччині). Вона перекладається англійською, французькою, іспанською, іншими мовами. Можна виділити декілька блоків сприйняття Шпенглера.

По-перше, його сприймали як пророка. Після Першої світової війни його пророцтво про те, що Європі прийде кінець, сприймалось як віще, причому не лише в загальному аналізі, а саме за допомогою технічних елементів, деталей, що це, з одного боку, економічна криза, технічні досягнення самознищення і антиколоніальні рухи, які розвиваються всередині європейської цивілізації. Все це сприймалось як пророцтво.

Такі читачі, як, наприклад, Томас Манн у Німеччині, представники критиків імперської традиції в британській історіографії, такі поети-модерністи, як ірландець Єйтс, а також автори з російської культурної традиції, як Бердяєв, — всі вони бачать у Шпенглері пророка занепаду саме Західної Європи.

Тут починаються відмінності. Що означає, що він правильно передбачив занепад Європи? Що з цього випливає? Як можна запобігти подальшому розкладанню цієї культури? Звідки саме йде загроза? Чи походить вона з економічних або з технологічних процесів? Або з якогось расового уявлення ворогів європейської цивілізації? Тут інтерпретації розходяться. Крім того, інтерпретації стають політизованими.

Другий блок сприйняття Шпенглера — це блок його політичної інтерпретації. Виділимо двох авторів, які хотіли використати Шпенглера як авторитетного автора для конструкцій нових політичних ідеологій, — це Геббельс у Німеччині та Луначарський в радянській Росії.

Геббельс сприймає аналіз Шпенглера в суто расистському ключі, але при цьому намагається мобілізувати самого Шпенглера, який помер тільки у 1936 році, і шпенглеріанців для служіння расистській, антисемітській теорії. Для нього кольорова революція — це в тому числі революція єврейського народу проти фаустівського принципу німецької нації. Але Шпенглер намагається відмовитись від цього викладу, оскільки був критиком ярого антисемітизму, і відмовляється брати участь у публічних заходах. Наприклад, у так званому «дні Потсдама», коли Гітлер разом з генералом Гінденбургом намагались створити нову ідеологію скріплення старих і нових еліт в боротьбі з єврейською змовою. Шпенглер дистанціюється від цього, і його позбавляють будь-якої публічної ролі і забороняють публікацію його книг, — принаймні, вводять досить жорстку цензуру на публікацію його книг починаючи з 1933 року.

Що ж робить Луначарський? В радянській Росії після публікації книги про Шпенглера у 1922 році філософи — Бердяєв та інші — були змушені залишити Росію. Ім'я Шпенглера згадується тільки в ключі антикапіталістичної критики Заходу. Луначарський намагається за допомогою декретів визначити, як слід інтерпретувати Шпенглера і чому «Присмерк Європи» передбачає занепад саме Західної Європи, яка базується на принципах капіталізму.

Таким чином, ми маємо дві політичні інтерпретації Шпенглера. І тільки потім, в 50-і роки, розвивається третя цікава стезя, а саме: Шпенглер стає авторитетом для антиколоніальних рухів. Тут важливу роль відіграють соціалісти, такі як Еме Сезер і Леопольд Седар Сенгор, для яких Шпенглер як теоретик кольорових революцій і занепаду Європи — не лише пророк, але й перформативний теоретик антиколоніальних рухів.

Що ж виходить? Виходить, що автор, який написав певний твір, «Присмерк Європи», і ряд інших творів, які потім вийшли, інтерпретується зовсім по-різному, в різних ключах різними людьми, його сучасниками. Що це означає? Що будь-яку ідею можна інтерпретувати як хочеться? Для історика ідей це цікавий випадок, з якого можна вивести теорію мовного акту, при якій потрібно визначити, що автор не здатний контролювати долю висловлювання, що у висловлювання може бути своя біографія і, крім того, що кожне відтворення мовного акта (наприклад, цитата, або узагальнення, або посилання на цей мовний акт) є новим мовним актом. І в даному випадку автор теж може вступати в діалог з іншими подіями, з іншими мовними актами, намагатись якось їх коригувати. Наприклад, відмовлятись брати участь у політичних заходах і намагатись контролювати використання своїх ідей. Але насправді автор не здатний контролювати долю свого висловлювання, і у нього виникає своя власна історія.

Найцікавіший підхід до цього розробив, як не дивно, Ілля Еренбург, який приїхав до Берліну і в 20-і роки визначив, що Шпенглер став свого роду духом часу, причому в буквальному сенсі. Виявляється, на ринок тоді навіть випустили парфуми під назвою «Присмерк Європи». Цікаво порівняти автономію мовного акту з тим, як парфуми поширюються в приміщенні. Людина не здатна контролювати поширення запаху, і тим не менш запах неймовірно сильно впливає на свідомість людей. Саме так вплинула ідея Шпенглера про занепад Європи.