Що таке фемінізм?

mia для розділу статті / 10.03.2015, 11:33 / Джерело
Офіційна програма маршу суфражисток 3 березня 1913 року, Вашингтон

Фемінізм — це явище, яке можна розглядати як мінімум з двох боків. По-перше, це політичний рух, пов'язаний з боротьбою жінок за рівноправність. Саме цей аспект часто асоціюється з класичним фемінізмом, зокрема з рухом суфражисток, які вимагали надати жінкам право голосу на виборах. Нам здається, що такі проблеми залишились в далекому минулому, але на початку XX століття жінки не мали виборчих прав практично ніде в світі. В результаті перемог ранніх феміністок ми щасливо про це забули. По-друге, фемінізм — це інтелектуальний рух, по суті, філософська течія, яка за своїм змістом і аргументацією набагато різноманітніша, ніж класичний політичний фемінізм.

Походження поняття

Термін «фемінізм» виникає на початку XIX століття. Під ним у публіцистиці цієї епохи розуміється сукупність якостей, притаманних жінці. Так само, як існують специфічні чоловічі риси — мужність, існує і фемінність, або «фемінізм».

В кінці XIX століття в контексті суфражистського руху з'являється слово «феміністка», спочатку французьке, яким називають активісток жіночого руху. Таким чином, до початку XX століття значення терміна поступово змінюється. Останні 100 років під феміністками ми вже однозначно розуміємо жінок, які борються за свої права. Причому права ці можуть розумітись по-різному, і боротьба не завжди зводиться до вимог формальної політичної рівності.

Витоки фемінізму

Ідеї, близькі фемінізму, циркулюють в західній культурі з часів Античності. У п'ятій книзі «Держави» Платона, наприклад, повідомляється, що немає жодних перешкод для того, щоб жінка була правителем. Якщо жінка достатньо розумна і талановита, то вона повинна мати ті ж права, що і найбільш розумні й талановиті чоловіки. Елементи фемінізму можна зустріти і в Середні віки, і в епоху Відродження.

Першою феміністкою зазвичай називають англійку Мері Волстонкрафт, яка жила в кінці XVIII століття. У трактаті «Захист прав жінки» вона ставить питання, пов'язані з долею жінки: наскільки жінка відрізняється від чоловіка, наскільки справедливі звинувачення жінки в нестачі у неї розуму, як на роль жінки впливає материнство і домашня праця. Головне скандальне гасло Волстонкрафт полягає в тому, що жінка може самостійно розпоряджатися своєю долею. Мері Естел, співвітчизниця Волстонкрафт, спиралась на раціоналістичну філософію Декарта, який не робив різниці між чоловіками і жінками. Волстонкрафт аналогічно перебуває під впливом Руссо і полемізує з ним. Коли ми читаємо ці ранні тексти, карикатурний образ феміністок розсипається: вони пропонують різнобічну, часто іронічну і часом несподівану аргументацію. Наприклад, Естел в якості можливої альтернативи заміжжя і переходу жінки «у власність чоловіка» обговорювала створення жіночих «світських монастирів».

Серед перших феміністів був принаймні один чоловік, класик ліберальної філософії Джон Стюарт Мілль, який в 1869 році опублікував трактат «Поневолення жінок» на захист жіночих прав. Більшість чоловіків, однак, були налаштовані різко проти фемінізму. Частково вони просто не могли зрозуміти, чого хочуть ці жінки. Один автор-чоловік навіть заявив у відповідь на публікацію трактату Волстонкрафт, що вимога захисту прав жінок настільки ж безглузда, як і вимога захисту прав домашніх тварин. У відповідь на рух суфражисток було сформульоване і «класичне спростування»: феміністками нібито стають тільки дуже негарні жінки, які не можуть розраховувати на те, щоб знайти собі гідного чоловіка.

Перша і друга хвиля фемінізму

Першу хвилю фемінізму визначити найпростіше. Це боротьба жінок за політичне рівноправ'я і за можливість обирати і бути обраними на виборах. Перші феміністки апелювали до ліберальних гасел: люди мають рівні права незалежно від статі.

Суфражистки були дуже потужним рухом публічної політики у Великобританії і США: жінки об'єднались і домоглись бажаного. У 1920 році в США була прийнята 19-а поправка до Конституції, згідно з якою стать не може бути перешкодою для обмеження на участь у політичному житті і, зокрема, на участь у виборах. Після цього багатьом здавалось, що фемінізм закінчився, оскільки своєї основної мети жінки досягли, а інші проблеми можуть бути вирішені політиками, обраними жінками на виборах.

Друга хвиля фемінізму виникає в 60-і роки XX століття і являє собою вже набагато складніше явище. Гноблення тут вже не зводилось до заборони жінкам брати участь у політичному житті. Виявилось, що політична рівність не виключає утискання в сім'ї, притиски на робочому місці. Ключовий текст цієї епохи — це «Друга стать» Сімони де Бовуар. Феміністки другої хвилі критикують уявлення про те, що основне призначення жінки — материнство, яке розуміється як самітництво і відмова від кар'єри, турбота про дім. Вони оскаржили тезу про те, що жінки не повинні прагнути до того, щоб проявляти себе за межами цього «жіночого світу». Про те, що нібито чоловік — природний екстраверт, жінка — природний інтроверт, і цей соціальний поділ праці визначений назавжди якимись природними правилами.

Список тем, які асоціюються з фемінізмом, в цей момент сильно розширюється: тепер це насильство (реальне, домашнє, символічне — наприклад, хлопчикам кажуть «не будь як дівчисько», нібито бути дівчиськом — це щось образливе), критика нав'язаних гендерних ролей, питання про рівень заробітної плати, неоплачувану домашню працю усвідомлюються як соціальна проблема. Загалом йдеться про проблематизацію фігури жінки в культурі.

Друга хвиля не домоглась реалізації своїх цілей в повному обсязі, проблеми, про які писали феміністки 60-х років, збереглись і в сьогоднішньому світі. Але в період другої хвилі відбувається справжня соціальна революція: жінки на Заході масово виходять на ринок праці, що призводить і до різкого зростання багатства суспільства, і до зовсім нового уявлення про реальну гендерну політику.

Третя хвиля фемінізму

Третя хвиля фемінізму, початок якої пов'язують з 90-ми роками XX століття, являє собою спробу застосувати до гендерних досліджень актуальні філософські ідеї, в першу чергу ідеї постструктуралізму, а також постколоніальну теорію. Дискусія тут будується переважно навколо поняття ідентичності. В цілому на цьому етапі вже досить важко говорити про якусь теоретичну єдність ідей фемінізму.

Ключова тема для феміністок третьої хвилі — усвідомлення, що насправді питання не зводиться до того, що є жінки, а є чоловіки. Питання зводиться до спроби зрозуміти, як саме ці гендерні ролі, чоловіча і жіноча, конструюються, як ми стаємо чоловіками і жінками. Що змушує нас бути чоловіком чи жінкою? Тут виникає питання про те, що можуть існувати й інші гендерні ролі. Дослідженням множини гендерних ідентичностей займається квір-теорія.

В третій хвилі особливо вирізняється рух Riot Grrrl, вибудуваний навколо естетики не лише звільненої, а й наділеної владою жінки, яка здатна бути самодостатньою, талановитою, лідером в соціальному світі — і в цьому сенсі перевершує чоловіків. Riot Grrrl заявили, що push-up bra не суперечить наявності brains, і повернули в ужиток агресивний макіяж та високі підбори, які ще недавно вважались класичним символом гніту з боку чоловіка.

Таким чином, фемінізм третьої хвилі прагне до свободи у тому числі від тих обмежень, які були нав'язані старим фемінізмом.

Ліберальний, марксистський і радикальний фемінізм

Хронологію хвиль фемінізму має сенс доповнити уявленням про ідеологічну структуру руху.

Ліберальний фемінізм передбачає, що фемінізм — це в першу чергу історія про рівність прав чоловіків і жінок. Як тільки ми гарантуємо формальну і змістовну рівність прав, ми можемо вважати, що, так само як ми колись вирішили питання з расизмом, ми вирішили питання і з гендерною нерівністю.

Ліберальний фемінізм — це мейнстрім, і в західному світі великі політичні партії орієнтовані саме на нього. Західна політкоректність щодо жінок — це також в першу чергу продукт лібералізму.

Другий різновид — це марксистський фемінізм. Марксистський фемінізм припускає, що гноблення жінок — це окремий випадок капіталістичного і класового гноблення. Іншими словами, в економіці існує експлуатація найманих працівників, і жінки — це один з видів людей, яких експлуатують. Так само як в XIX столітті і пізніше експлуатували робітників, так і жінок змушують працювати на чоловіків. Марксистський фемінізм цікавий тим, що в якості своєї центральної теми вводить проблему неоплачуваної, безкоштовної домашньої праці. Є вчені-марксисти, які стверджують, що основа світової економіки — це праця домогосподарок, яка ніяк не оцінюється, але при цьому робить ключовий внесок в наш добробут.

Великий внесок у марксистський фемінізм зробив уряд більшовиків, який на початку 1920-х років став найбільш прогресивним урядом у світі з точки зору гендерної рівності: було гарантовано формальну політичну рівність, формальну виборчу рівність, жінок вчили грамоті, намагались звільнити від «кухонного рабства» через відкриття централізованих пролетарських їдалень. Були зроблені і ті ходи, які для Західної Європи на той момент були неприйнятними. Зокрема, декриміналізація аборту. Найвідоміша захисниця прав жінок серед більшовиків — Олександра Коллонтай. Після перших років радянської влади ставлення до жінок поступово стає більш консервативним. Але до товариша Сталіна це була передова феміністична держава.

Радикальний фемінізм, третій тип феміністичних теорій, припускає, що всього цього недостатньо, тому що чоловіки в будь-якому випадку зацікавлені в збереженні режиму патріархату. Патріархат в даному випадку — це спеціальний термін, який вказує на принцип культурного, політичного та економічного домінування чоловіків. У патріархаті чоловік — годувальник, чоловік — це той, хто робить, а жінка — та, хто чекає, жінка — безкоштовна побутова і сексуальна прислуга.

У випадку з радикальним фемінізмом ми маємо теорію, яка передбачає, що насправді всі старі терміни політичної філософії були придумані чоловіками, вони не вбачають найголовнішого. Що проблема не в експлуатації, не в наявності класів, не в буржуазії, не в державі, проблема в тому, що існує режим патріархального правління і окремим випадком гноблення є гноблення одних чоловіків іншими, в той час як фундаментальний інститут гноблення — саме гендерний.

Сила і водночас слабкість радикального фемінізму полягає в тому, що в якомусь сенсі він виступає не лише проти різних відсталих форм соціального устрою, а й проти нинішньої ліберальної демократії західного типу. З численних ідей радикального фемінізму варто згадати «лесбійський сепаратизм». Вона полягає в тому, що жінки взагалі не повинні вступати у сексуальні стосунки з чоловіками, тому що будь-яка форма сексуальних відносин з чоловіком так чи інакше стає продовженням багатовікової традиції гноблення. Ритуали романтичної закоханості, наприклад, не більш ніж форма покупки жіночого тіла і контролю над жіночими емоціями.

Література

Література з фемінізму надзвичайно різноманітна. В якості вступу до теми можна прочитати публіцистичну, але дуже яскраву книгу Наомі Вульф «Міф про красу», яка дозволяє інакше поглянути на всім знайомі соціальні практики, такі як глянцеві журнали, дієти або робота жінок в офісі. Дуже містким теоретичним та історичним вступом є робота Валері Брайсон «Політична теорія фемінізму». Хороше уявлення про сучасний радикальний фемінізм дає робота Кейт Міллет «Політика статі». Тим, хто сумнівається, що феміністки здатні на витончену та нетривіальну філософську аргументацію, варто заглянути в тексти Джудіт Батлер.