«Стрічка розбрату»: чому символ Перемоги розділив суспільство?

mia для розділу статті / 14.05.2014, 16:05 / Джерело
Місцевий житель пов’язує чорно-помаранчеву стрічку до згорілого Будинку профспілок в Одесі, 10 травня 2014 року

У 2005 році, коли відзначалось 60-річчя Перемоги, в Росії з’явився звичай демонструвати патріотичні почуття шляхом прив'язування до одягу, сумок і виступаючих деталей автомобілів чорно-помаранчевих георгіївських стрічок. Царський та радянський символ пережив друге народження. Важко уявити собі більш об'єднуючу для росіян ідею, ніж перемога у Великій Вітчизняній війні. Чому георгіївська стрічка сьогодні викликає суперечки?

Дим і полум'я

Георгіївська стрічка народилась 26 листопада (7 грудня) 1769 року в якості знака заснованого в цей день Військового ордена Святого Великомученика і Побідоносця Георгія. Орденський статут 1769 року містив такий опис: «стрічка шовкова з трьома чорними і двома жовтими смугами».

Традиційне тлумачення кольорів Георгіївської стрічки стверджує, що жовтий символізує полум'я, а чорний — дим. «Безсмертна законодавиця [Катерина II], яка цей орден заснувала, вважала, що стрічка його поєднує колір пороху і колір вогню», — писав у 1833 році обер-камергер граф Літта.

Сучасний експерт з російської фалеристики Сергій Андоленко вказує, що стрічка також відтворювала кольори державного герба: чорний двоголовий орел на золотому фоні.

В орденській ієрархії Російської імперії «святий Георгій» йшов четвертим за орденами Андрія Первозванного, святої Катерини та Олександра Невського (фактично третім, оскільки орден святої Катерини був єдиним в історії, що призначався виключно жінкам і відображав не реальні заслуги, а статус «кавалерських дам») і був вищою військовою нагородою.

Генерал-фельдмаршал Михайло Кутузов, повний кавалер Ордена Святого Георгія. На портреті Знак ордена Святого Георгія 1-го ступеню (хрест) на георгіївській стрічці (за руків'ям шпаги) і його чотирикутна зірка (2-а зверху)

На відміну від інших орденів, які часто вручаються за багаторічну сумлінну службу за сукупністю заслуг, нагородження ним вимагало особистого подвигу на ратному полі або керівництва військами в переможній битві.

За всю історію був зроблений єдиний виняток: начальник канцелярії військового міністерства генерал-лейтенант Лукомський за успішне проведення загальної мобілізації в 1914 році був удостоєний ордена святого Володимира на георгіївській стрічці. З одного боку, його заслуги мали пряме відношення до війни, з іншого боку, вручити орден святого Георгія за роботу в тилу вважалось немислимим.

Колеги стали жартівливо називати Олександра Сергійовича Лукомського «Володимиром Георгійовичем».

Орден святого Георгія I ступеня був найрідкіснішим в Росії: його удостоїлись всього 23 людини, тоді як вищого ордена Андрія Первозванного — близько 300 осіб. Ордени святого Георгія всіх чотирьох ступенів мали всього чотири людини: фельдмаршали Михайло Кутузов, Михайло Барклай де Толлі, князь Іван Паскевич і граф Іван Дибич (Йоганн Карл фон Дибич).

Крім ордена, існувала Золота Георгіївська зброя — шпаги або шашки з георгіївськими темляками (стрічками) на ефесі і полкові Георгіївські прапори.

13 (25) лютого 1807 року Олександр I заснував Відзнаку ордена святого Георгія для нижніх чинів, який в 1856 році отримав чотири ступені, а з 1913 року іменувався Георгіївським хрестом. Загалом до 1914 року ним були нагороджені 205336 чоловік, а в ході Першої світової війни — близько 1,2 мільйона. Повними георгіївськими кавалерами до Першої світової війни стали близько двох тисяч солдатів і унтер-офіцерів, в 1914-1917 роках — 33 тисячі.

Георгіївські кавалери вважались елітою армії, отримували збільшену на третину (повні кавалери — подвійну) платню і були звільнені від тілесних покарань. Після революції царські нагороди перетворились на жирний мінус, але володіти «солдатським Георгієм» вважалось почесним і при більшовиках.

Георгіївськими кавалерами були радянські маршали, унтер-офіцери Першої світової війни Георгій Жуков, Костянтин Рокоссовський, Андрій Єременко та Родіон Малиновський, а колишній кавалерійський вахмістр Семен Будьонний — повним георгіївським кавалером, про що неодмінно згадувалось в їх офіційних біографіях.

У квітні 1944 року був підготовлений проект постанови Раднаркому: «Прирівняти колишніх георгіївських кавалерів, які отримали Георгіївські хрести за бойові подвиги, здійснені в боях проти німців у війну 1914-17 рр., до кавалерів ордена Слави з усіма випливаючими з цього привілеями».

Рішення прийняте не було, однак, як свідчать фронтові фотографії, багато георгіївських кавалерів носили поруч з радянськими нагородами хрести, офіційно скасовані в 1917 році. Шість повних георгіївських кавалерів стали Героями Радянського Союзу.

Гвардійська стрічка

8 листопада 1943 року в СРСР був заснований орден Слави для нагородження солдатів, матросів, сержантів і старшин (у ВПС — і молодших лейтенантів), який був практично повним аналогом «солдатського Георгія». Тільки хрест замінили зіркою, кількість ступенів зменшили з чотирьох до трьох і зробили трохи більш насиченим колір жовтих смуг на стрічці, що перетворило його на помаранчевий.

Орден Слави відрізнявся від георгіївського хреста за зовнішнім виглядом, але практично збігався за змістом

Орденом Слави в роки війни були нагороджені близько мільйона людей, повних кавалерів налічується 2674. Стрічка ордена Слави стала також символом радянської гвардії, і тому іменувалась «гвардійською стрічкою». Після війни її зображення широко тиражувалось на плакатах і листівках, присвячених Дню Перемоги, і в суспільній свідомості асоціювалось з ним, як ялинка з Новим Роком.

Явне посилання на її кольори містить популярна пісня на слова Роберта Рождественського «Балада про фарби»: «Довелось в бою зазнати молодим рудий шалений вогонь і чорний дим». Символіка, яка використовується в сучасній Росії, копіює саме радянські гвардійські стрічки, так що називати їх «георгіївськими» з геральдичної точки зору невірно.

Червоні маки

В Британії є свій національний символ, який приблизно відповідає за змістом російській георгіївській стрічці: бутоньєрка у вигляді червоного маку.

Традиція пішла з 1919 року, коли в першу річницю перемир'я, яке поклало край Великій війні, був організований збір пожертвувань на допомогу ветеранам, інвалідам і сім'ям загиблих. Кожен жертводавець, незалежно від суми, отримував від волонтерів паперову бутоньєрку і з гордістю носив її на одязі.

Ідея запозичена з відомого вірша, написаного загиблим у 1918 році канадським військовим лікарем Джоном Маккреєм: «На полях Фландрії поміж хрестами гойдає вітер мак рядами».

Згодом пожертвування стали збирати для ветеранів Другої світової та інших війн, які вела Британія. Щороку кампанія приносить десятки мільйонів фунтів.

Напередодні Дня перемир'я 11 листопада величезні вінки з маків покладаються до кенотафу на Уайтхоллі, Вестмінстерського абатства і на військових кладовищах. З'явитись в ці дні з червоним маком в петлиці вважається хорошим тоном. Так роблять члени королівської сім’ї, політики, телеведучі та багато пересічних громадян.

Хрести з прізвищами полеглих і червоними маками з'являються на галявині перед Вестмінстерським абатством щороку

Спостерігачі, однак, зауважують, що почуття, які викликають червоний мак і георгіївська стрічка, дещо різняться. У британців це чиста скорбота за полеглими і вдячність тим учасникам воєн, що вижили, без ура-патріотичного захоплення, почуття вищості та погроз «якщо треба, повторити».

На злобу дня

За деякими даними, думка створити вітчизняний аналог червоного маку належала журналістці агентства РИА Новости Наталії Лосєвій. Кампанія отримала державну підтримку та широкий розмах. Тисячі волонтерів, переважно з прокремлівських молодіжних рухів, роздавали стрічки на вулицях і в громадських місцях. Посольства поширювали їх серед закордонних співвітчизників і місцевих жителів, охочих відсвяткувати День Перемоги разом з Росією.

Стрічки виробляють в промислових масштабах близько десяти текстильних фабрик. В поточному році їх випущено близько 10 мільйонів, що по довжині приблизно дорівнює відстані від Москви до Берліна, а стрічками, виготовленими за дев'ять років, можна було б оперезати екватор.

Хоча традиція насаджувалась зверху, вона була в цілому добре сприйнята суспільством. Стрічки можна побачити на кожному кроці.

Критично налаштовані росіяни помічали, що, на відміну від Британії, в Росії кампанія проводиться не на добровільні пожертвування, а на бюджетні гроші; що стрічки носять не лише 9 травня, а до нескінченності, поки вони не втратять скільки-небудь пристойний вигляд; що багато «патріотів», за даними вуличних опитувань, не в змозі назвати час початку і завершення Сталінградської битви; що громадяни, які проявляють старанність не по розуму, використовують стрічки замість шнурків для кросівок і кріплять їх на собачі повідки та шийки горілчаних пляшок.

Російська молодь радо «креативить» зі стрічками

Прихильники загальнолюдських цінностей вважали, що лейтмотивом будь-якої розмови про війну мають бути слова: «Ніколи більше!», а не: «Якщо треба, повторимо!».

На їх думку, навіть в СРСР ставлення до Дня Перемоги було більш правильним: «Свято зі сльозами на очах». У суспільстві домінувала впевненість, що гірше війни нічого немає, а її розв'язування — найбільший злочин. Обговорення життєвих негараздів незмінно закінчувалось фразою: «Аби війни не було!». Школярі йшли по вулиці Миру повз кінотеатр «Мир» на «урок миру», яким починався кожен навчальний рік.

У покоління, яке не знало жахів війни навіть зі слів батьків, почали проявлятись настрої, суть яких висловив політолог Дмитро Орєшкін: «Щоб піднятись з колін, хочеться когось на коліна поставити».

Комуністи називали популяризацію георгіївської стрічки «попсовою кампанією», покликаною засунути в тінь справжній, на їх думку, символ Перемоги: червоний прапор з серпом і молотом.

Висловлювались підозри, що акція являється прихованою рекламою мобільного оператора «Білайн», чиї фірмові кольори — жовтий і чорний.

Проте в країні, де кожна друга сім'я має загиблих на війні предків, пам'ять про них до пори до часу переважувала інші міркування. Критика сприймалась як злостивість. Георгіївська стрічка мала всі шанси стати загальнонаціональним символом, визнаним і прихильниками влади, і опозицією.

Все змінилось в останні тижні, коли георгіївська стрічка стала фактично офіційною емблемою проросійських активістів на сході України.

Озброєні люди в Слов'янську

Перша спроба підладити її до політичної злоби дня мала місце ще в 2007 році в Естонії. Але тоді мова йшла про подальшу долю «Бронзового солдата», конфлікт, який, принаймні, мав пряме відношення до військової теми.

Спроби представити боротьбу між прихильниками європейської та московської орієнтації України в якості продовження Великої Вітчизняної війни сприймаються багатьма як злісне пересмикування і нагнітання ненависті.

Щось подібне має місце і в Росії, особливо після рішення Володимира Путіна йти на третій термін. Мітинги на підтримку «кандидата №1» проводились не де-небудь, а в Музеї Великої Вітчизняної війни на Поклінній горі. Сам він закликав прихильників у день виборів «померти під Москвою», як ніби Наполеон стоїть за Дорогомілівською заставою.

Неможливо уявити, щоб в Британії консерватори чи лейбористи спробували монополізувати червоні маки, а опонентам відмовити в патріотизмі і оголосити їх негідними своїх предків. В Росії внутрішня суперечка про шляхи подальшого розвитку країни підноситься як протистояння зовнішньому ворогу, на боці якого діє «п'ята колона».

В результаті георгіївська стрічка стала символом не тільки і не стільки військової слави і вдячності героям, скільки конкретних політичних потягів: націоналізму, агресивного імперства та вірнопідданства, а в пострадянських країнах — лояльності Москві, а не своїй державі. Саме в такій якості вона вітається або зустрічає агресію.

В Україні затверджено новий офіційний символ Дня Перемоги — дещо видозмінений червоний мак, який водночас нагадує квітку і рану з кров'ю, яка розтікається з чорного кульового отвору. Шанувальників георгіївських стрічок через схожість кольорової гами тепер називають «колорадськими жуками».

Новий символ Дня Перемоги в Україні

У світовій історії це не перший випадок, коли символи змінюють значення через те, хто і для чого їх використовує. Скажімо, в Британії крім державного прапора «Юніон Джек» існує історичний прапор Англії — прямокутний червоний хрест святого Георга на білому тлі.

Прапор як прапор, не гірше всякого іншого. Однак ним широко користуються футбольні вболівальники, часом нетверезі, грубі і шовіністично налаштовані. В результаті у освіченої та ліберальної частини суспільства «прапор святого Георга» викликає, м'яко кажучи, неоднозначні почуття.