Транснаціональна історія

mia для розділу статті / 29.05.2015, 18:57 / Джерело

Транснаціональна історія — це напрямок у вивченні історії, який виник після Холодної війни, на початку 90-х. З одного боку, це критика національних та імперських традицій історіографії. З іншого боку, транснаціональна історія — їх наступниця.

Транснаціональна історія дозволяє інакше розглянути співвідношення особистості і суспільства, роль кордонів в можливостях людського розвитку. Візьмемо такий приклад класичної національної історії, як війна. При класичному підході прийнято розглядати війну як конфлікт націй чи конфлікт імперій. В його дослідженні завдання історика полягає в тому, щоб відновити логічну поведінку націй, які, як вважається, діють згідно зі своїми інтересами і намагаються їх захистити. Війна є природним наслідком абсолютно нормального самовираження нації. Історики довгий час працювали згідно цієї традиції, і в більшості писали при цьому з точки зору своєї нації. Історики часто схиляються до такої оптики просто тому, що це вибудовує певну логіку інтерпретації, якої можна дотримуватись.

Транснаціональна історія зовсім інакше розглядає таке явище, як війна. По-перше, вона з антропологічної точки зору не вважає війну природним суспільним проявом. Війна — це трагічна подія, яка змушує розглядати людину не просто як політичну тварину, як казав Аристотель, а як тварину, яка здатна до самознищення на масовому рівні. Варто підкреслити, що людина використовує всі свої творчі здібності для створення такої зброї, як атомна бомба, яка може знищити все людство. Це змушує нас в XX столітті, коли ми вже побачили цю зброю в дії, переглянути саму ідею, що є така річ, як національні інтереси, і що треба в інтересах людства дотримуватись саме національного інтересу. Цілком можливо, що нація від нашого імені встане на такий шлях, який приведе до нашого знищення.

Транснаціональна історія розглядає конфлікт з точки зору загальнолюдських інтересів. Новим напрямком зацікавились такі історики як Марк Мазауер, який довгий час займався історією Балканських країн та таких нових тоталітарних імперій, як націонал-соціалізм, а також постімперські історики, Ілля Герасимов, наприклад. Вони стали зовсім по-іншому розглядати основні категорії дійових осіб. Ними, з точки зору транснаціональної історії, виступають не нації та їх представники — президенти, імператори, — а різні групи суспільства. Складається така картина, яка показує, як різні суспільні угруповання, корпорації використовують цю категорію «нації», «національного» в своїх інтересах.

Ця оптика дозволяє нам побачити такі сучасні явища, як, наприклад, актуальну зараз в російському дискурсі тему «Оборонсервісу», не з точки зору національного інтересу, а з точки зору того, якими економічними інтересами керується таке угрупування крім своєї ідеологічної упаковки. У 2012 році виникла дискусія про корупцію всередині організації. Але при цьому ніхто не задався питанням, а що взагалі являє собою така організація, як «Оборонсервіс»? Як вона виглядає в історичній перспективі? А виглядає вона дуже цікаво, тому що жодна ідеологія війни не заважає цій організації, згідно з інформацією на її власному сайті, співпрацювати з німецькими військовими підприємствами. Одне з них — компанія Rheinmetall Defence, — навіть є спадкоємицею головного постачальника Вермахту. З транснаціональної точки зору дуже цікаво розглянути діяльність такого державного холдингу як «Оборонсервіс», не як те, для чого існує держава, тобто саме для оборони, а саме як сервіс, який пропонується певному споживачеві. Він існує в ринковій ситуації, яка вже давно не обмежена національними рамками, а виступає абсолютно глобальним гравцем. І в цьому світлі, з точки зору такого гравця, як провайдера сервісів, а не як захисника «батьківщини» в класичному розумінні, набагато важливіше, навпаки, сприяти розвитку конфліктів, ніж їх умиротворенню. Такі ж явища у сфері економіки війни, звичайно, можна досліджувати і застосовно до Першої та Другої світових війн.

З точки зору пострадянської специфіки, дуже цікаво розглянути транснаціональну історію не як зовсім нове явище, а як деяке критичне переосмислення радянського досвіду. Тобто в певному сенсі транснаціональною історією була ідеологія марксизму-ленінізму. Добре, звичайно, що вдалось відійти від цих вузьких ідеологічних рамок, де єдиними транснаціональними діячами історії бачаться буржуазія і пролетаріат як абстракції набагато більш складного процесу взаємодії груп і асоціацій. Але повністю відмовлятись від марксистської точки зору на історію, мабуть, було б нерозумно, враховуючи можливість висвітлювати з її допомогою сучасні глобалізаційні процеси. Саме такий аналіз, який поєднує культурне розуміння нації з економічним розумінням розвитку суспільств та можливості особистості розвиватися в цих суспільствах, дає повне уявлення про інтереси людини, як суб'єкта, який прагне до самореалізації, і в політичному сенсі, і в індивідуальному сенсі. Він дозволить простежити, наскільки цей інтерес збігається з ідеологічними конструкціями, які йому нав'язуються різними підприємствами, державами, близькими, і так далі. Тобто ми вже не розглядаємо людину як кинуту в певну націю і зв'язану своєю долею з долею цієї нації. Ми маємо на увазі, що людина народжується вільною. Те, що вона народилась в цій країні, а не в іншій, з точки зору цієї вільної конституції — явище досить випадкове, і питання в тому, як вона себе поводитиме далі, як вона дивитиметься на свою історію.

У 2014 році, коли відзначалось сторіччя Першої світової війни, виникла можливість переглянути з сьогоднішньої точки зору, як нам інтерпретувати заново ці події, коли їх учасники вже пішли. З відходом останніх свідків, всі умови дослідження змінюються. Категорія переживання і категорія поваги до особистого досвіду постає на другий план. Крім поваги до пережитого сучасниками травматичному досвіду, в історика віддалених від подій поколінь з'являється привілей розглянути війну з точки зору культурних цінностей, які не були прямо пов'язані з переживаннями на фронті.

У Західній Європі та США починаючи з 60-х років політика пам'яті Першої світової війни відвернулась від національної оптики і стала спочатку на шлях партнерських досліджень пам'яті. Так німці і французи почали, коли ще навіть були живі ветерани Першої світової війни, спільно займатись політикою пам'яті. До 80-х років історик П'єр Нора заснував великий проект з дослідження місць культурної пам'яті. Його роботи стали передвісником досліджень транснаціональної пам'яті, якою займаються зараз такі історики як Матіас Медель. Ще один приклад дослідження війни з транснаціональної точки зору — це книга Cари Снайдер про Гельсінську групу і Холодну війну.

Серед останніх публікацій про Першу світову війну можна згадати роботу австралійського історика Крістофера Кларка, яка називається «Sleepwalkers». Його концепція полягає в тому, що насправді Перша світова війна — це такий конфлікт, який розвивався за сукупністю не зовсім усвідомлених за своїми наслідками дій. Безліч джерел неможливо звести до поняття провини, наприклад, окремої нації, або навіть певних династій.

Можливо, в таких дослідженнях можна побачити майбутнє історії як науки, яка дає можливість пригадати минулий конфлікт, але й рухатись далі і долати ці конфліктні позиції, розвиваючи ідею свободи щодо розвитку суспільств в майбутньому.