Жіноча повсякденність як предмет історії повсякденності

mia для розділу статті / 06.05.2015, 14:20 / Джерело

За однією з версій, повсякденність — це життєвий континуум, безперервність досвідів, практик, сприймань, а головне, переживань, які реалізують суб'єктивність. Невипадково історія повсякденності, на відміну від інших напрямків і методологічних підходів, — саме «пережита» історія. Повсякденність має формальну тривалість, яка визначається добовим, річним, життєвим циклами індивіда.

Разом з тим час повсякденності — це суб'єктивний час, який диференціюється власними віхами залежно від значимості того чи іншого індивідуального переживання і подальших спогадів про нього. Ці віхи — структуроутворюючі ретроспективи повсякденності — результат множення певного суб'єктивного досвіду на поле культурних смислів.

Пояснення феномену жіночої повсякденності не вичерпується простою застосовністю вищевикладеного визначення до суб'єктів-жінок. Мова йде про якісну специфіку саме жіночих досвідів і переживань, життєвих практик і сприймань, поведінкових стратегій і відносин. Під жіночою повсякденністю (Frauenalltag) можна розуміти способи проживання та переживання всіх різновидів, форм, сфер і проявів неінституціоналізованого жіночого досвіду (як відрефлексованого, так і ментального, вербального і тілесного, емоційного, культурно-символічного, господарського, релігійного, сексуального та ін.).

Важливо підкреслити, що навіть в рамках таких значущих в етнологічному і соціологічному дискурсах інститутів, як, наприклад, шлюб, сім'я та інше, власне жіночий досвід відрізнявся різноманітністю реакцій, часто виходив за рамки продиктованих практик і «нормативних» поведінкових стратегій. «Неінституціоналізований досвід» тільки й був специфічно жіночим, оскільки досвід жінок в рамках того чи іншого соціального інституту, конституйованого чоловіками, в чистому вигляді таким не був. Інституційний жіночий досвід включався і адаптувався «чоловічими» інститутами. Причому адаптація через уніфікацію, а не через плюральність — приналежність чоловічого досвіду. Досвід жіночого — це досвід плюрального, невловимого в прямому і символічному сенсах, не фіксованого або насилу фіксованого чоловіками.

Своєрідним дисплеєм жіночої суб'єктивності є так звані «суб'єктивні джерела» (subjektive Quellen) — найважливіші з історії повсякденності: листи, щоденникові записи, автобіографічні тексти, мемуари, приватні альбоми та журнали, книги домашніх витрат. Істотно, що вони не лише служать джерелами типового для свого часу сприйняття зовнішніх подій, але насамперед виражають грань внутрішньопсихічного переживання, потаємні мрії і страхи, свідомі і несвідомі стратегії дій і витіснення. Слід зауважити, що письмові джерела особистого походження можуть містити записи усної комунікації, дає уявлення про повсякденний дискурс, його зміст, функції і властивості. Також до джерел з історії повсякденності відносяться предмети побуту, візуальні свідоцтва, такі як приватні сімейні фотографії, які можуть виявитись своєрідним «резервуаром спогадів». Важливе значення мають і джерела, на яких базується усна історія (oral history), а саме: інтерв'ю-спогади. Останні дозволяють виявити плюральність культур і життєвих укладів, зробити акцент на відмінностях ціннісних орієнтацій і мотивацій людських дій, відмовитись від монолітної картини світу, буцімто притаманної людям різної статі, які знаходяться на різних рівнях владних ієрархій.

З урахуванням специфіки джерел з вивчення жіночої повсякденності ще більш виразними стають відмінності її від чоловічої повсякденності. Чоловіки — автори «спогадів» або «записок» — переважно переслідували мету вписати себе, якісь віхи своєї індивідуальної біографії в громадський, точніше, державний і, ширше, історичний контекст. Позиціонування себе в «чоловічих» текстах корелювало зі сферою публічного. Це безпосередньо позначилось на жанровій своєрідності цих текстів, які з джерелознавчої точки зору відносяться до мемуарів, на відміну від жіночих, які, незалежно від формальних назв, писались як автобіографії. Цікаво, що в «чоловічих» автобіографіях, які часом становили собою розширену версію послужного списку, можна взагалі не зустріти тієї самої «пережитої» історії, з якою і ототожнюється повсякденність. Нерідко конструкти мужності, які домінували в суспільстві, орієнтували чоловіків на табуювання описів власних переживань, внутрішніх емоційних досвідів, уникання в текстах подробиць того, що відбувалось із ними день у день в межах приватного простору життя і не додавало їм, в їх же очах, більшої значимості з точки зору публічної репрезентації.

У жіночих листах рідше, ніж в чоловічих, можна зустріти згадки про факти суспільно-політичної значущості, які належать подієвій історії, а частіше — опис повсякденних реалій і особистих переживань. З цієї причини листи жінок займають маргінальну позицію в ієрархії історичних джерел, яка базується на критерії документальності у вузькому розумінні. Акцент в чоловічих листах майже завжди ставиться на описі очевидно-подієвого, причому ця зовнішня по відношенню до чоловіка як до суб'єкта подієвість практично ніколи не пов'язана з внутрішнім світом його власної емоційності. У чоловічому дискурсі фіксуються якісь умовно загальнозначущі з точки зору цього дискурсу факти і події, які характеризують світ навколо чоловічого суб'єкта. Листи чоловіків або відбивають вже існуючу включеність їх в ієрархію, або як раз вибудовують таку ієрархію. У чоловічих листах прочитується субординованість по відношенню до адресата незалежно від статі останнього. Для жінок характерне і, отже, значущіше встановлення горизонтальних зв'язків, замість акцентування владної вертикалі. Щира симпатія визнається ними важливішою за маркування статусів. Для жінки написання листів — постійно відновлюване переживання власної суб'єктивності; для чоловіка, як правило, вимушена необхідність передачі конкретної інформації або пошуку захисту, протекції, покровительства.