Жіноча тілесність і мода XIX століття

mia для розділу статті / 24.04.2015, 13:37 / Джерело

У 1856 році в Америці був зареєстрований патент на досить незвичайний винахід. Він складався з системи металевих обручів, які були скріплені між собою і служили каркасом для пишної дамської спідниці. Конструкція отримала назву «кринолін». Звичайно, варіанти криноліну існували й раніше, але кринолін XIX століття був системою саме з металевих обручів. Раніше схожі конструкції називались або «паньє», або в Росії «фіжми», і каркасом служила лоза. Саме слово «кринолін» утворене від двох слів: crinis («кінський волос») і linum («льон»). Але технологічне XIX століття вибрало в якості каркаса метал.

Чому кринолін увійшов у моду в середині XIX століття? Це цікаве питання, оскільки мова йде не просто про химерний збій чи парадокс в історії моди. Як така незручна конструкція могла бути довгий час популярною? Справа в тому, що в культурі середини XIX століття моду диктували особливі уявлення про тілесність. Жіноча тілесність вважалась предметом особливих турбот. Жінка — істота вразлива, слабка, настільки слабка, що її хребет не може самостійно тримати спину і потребує підтримки. Цією підтримкою був корсет, який завжди виступав у парі з криноліном. І вся нижня половина жіночого тулуба була закута у своєрідну металеву клітку. Тобто слабка, вразлива жінка виходила на публіку в каркасному костюмі, який виконував функцію броні.

Після винайдення криноліну, його ввів у моду англієць Чарльз Ворт, який працював у Франції і був модельєром імператора Наполеона III та імператриці Євгенії. Саме у Франції при дворі виникла мода на широкий кринолін, і імператриця Євгенія з'являлась в творіннях Чарльза Ворта. В Англії та Німеччині ця мода поширювалась, відповідно, вже як паризька мода.

Як носився цей дивний костюм? Спочатку жіноче тіло стягувалось в корсет, для чого потрібно було зробити видих. Далі корсет ретельно зашнуровувався, і створювався силует оси та відкриті плечі. Причому в той час вважалось, що красиві плечі повинні бути пологими, і в якості компліменту їх порівнювали з пляшкою з-під шампанського. З іншого боку, з точи зору фізіології, туго затягнутий корсет не дозволяв жінці нормально дихати. І якщо уявити собі ситуацію, що на балу красуня, затягнута в корсет, раптом якось хвилювалась або, скажімо, побачивши цікавого їй чоловіка, хотіла зітхнути, то вона не могла цього зробити, і натомість непритомніла. Саме костюм, така деталь костюма, як корсет, підтримувала легенду про жіночу слабкість, емоційність та тілесну вразливість.

Після того як жінка вдягала корсет і блузку, покоївки опускали на неї зверху кринолін. Потім на кринолін натягувалась спідниця. Попередньо під нього піддягали ще кілька шарів. Ці шари складались з трьох-чотирьох, іноді навіть п'яти нижніх спідниць, причому ці нижні спідниці були накрохмалені і створювали шурхіт, звуковий акомпанемент ході. Під нижніми спідницями жінки в той час не носили панталони в нашому сучасному розумінні, вони носили так звані drawers, тобто незшиті панталони — їх можна уявити у вигляді незшитих смужок тканини, розміщених на стегнах. Виходило, що така закрита з усіх боків, заброньована в цю металеву клітку жінка насправді була парадоксальним чином відкрита всередині, що створювало незахищеність як від потенційної застуди, так і від насильства.

Крім того, криноліни були надзвичайно незручними, оскільки вони були дуже широкими, і часто виникала проблема, коли жінка просто не могла пройти у двері через широкий кринолін, або сісти в карету, або навіть зручно влаштуватися на стільці. Щоб вирішити цю проблему, Ворт придумав технологічну новинку — невелику пружину, за допомогою якої можна було регулювати діаметр криноліну. Жінка сама могла пускати в хід цю пружину, натискаючи на непомітний важіль, який розташовувався на рівні стегна, і таким чином кринолін міг ставати то ширшим, то вже залежно від ситуації і життєвої необхідності.

Вважалось, що жінка, яка носить кринолін і туго зашнурований корсет, має строгу мораль. Навіть існувала приказка в Англії: Loose dress — loose morals, тобто «розпущена сукня — розпущена мораль». Тут це збігається з семантикою нашого слова «розпуста», тобто туга шнурівка корсета була показником, символом жіночої моральності. При цьому — історики культури провели чимало досліджень на цю тему — чоловіки цих доброчесних вікторіанських жінок нерідко звертались до послуг повій.

Вікторіанська література містить дуже багато фрагментів, цитат, з яких випливає, що найбільш непристойною частиною жіночого тіла було як раз те, що ховалось під криноліном, тобто ноги і особливо щиколотки. Борони боже ненароком побачити щиколотки красуні — це було приводом для скандалу. Щоб не збуджувати непристойних думок, під час концертів навіть драпірували ніжки піаніно, щоб у слухачів не виникало непристойних асоціацій: ніжки піаніно — жіночі ніжки, а там уже бог знає, про що можна було подумати.

В правила культурної гри у суспільстві тоді входила імітація деякої невинності, необізнаності щодо фізіології жінки. Чоловіки ніколи не були присутніми при пологах, вважалось, що вони не підозрюють, що таке місячні — це було абсолютно неприпустимо навіть згадувати у світському суспільстві. Той факт, що Чарльз Ворт вперше був допущений у внутрішні покої імператриці Євгенії, вже сам по собі був величезною новацією, тому що до цього жінок обслуговували тільки модистки.

Вважалось, що чоловіки, навіть дорослі чоловіки, перебувають в повному невіданні щодо структури жіночого організму. В епоху вікторіанства розповідали історію про критика-мистецтвознавця Джона Раскіна, який знепритомнів, коли під час першої шлюбної ночі побачив лобкове волосся на тілі своєї нареченої. Мабуть, до цього поважний мистецтвознавець вважав, що жіноче тіло подібне до античної статуї.

Плоть, як ми бачимо, уявлялась чимось непізнаваним, страшним, небезпечним, і саме тому корсет і кринолін виконували функцію певного захисту, оборони, приховування жіночого тіла. Це тіло потребувало багатошарових покривів, його потрібно було ховати саме тому, що воно було непізнаваним і тому небезпечним.

Винаходились спеціальні евфемізми для позначення цих небезпечних частин тіла. Скажімо, ноги непристойно було називати legs, потрібно було казати limbs («кінцівки»). І навіть цими кінцівками жінка, по суті, не могла нормально розпорядитись, тобто ходити, оскільки конструкція криноліну передбачала стрічки, якими були зв'язані коліна красуні, щоб вона не надто широко крокувала. Звідси ця знаменита тупцювата хода дами в криноліні.

Ситуація змінилась тільки в останні десятиліття XIX століття, коли кринолін поступово виходить з моди. Спочатку його заміщає турнюр, тобто конструкція дамської спідниці з горбиком, підкладкою ззаду. Але справжній удар по криноліну і уявленням про небезпечну і непізнавану жіночу тілесність завдає спорт. Коли в моду входить велосипед, коли на нього сідають дами, починається реформа жіночої сукні, і тоді в моді з'являється такий предмет костюма, як роздвоєна спідниця. Саме вона дає жінкам свободу рухів, дозволяє нормально ворушити ногами і заслужено вважається символом жіночої емансипації.